Весняні дощі
Микола Луків
Пам’яті Володимира Сосюри
Голубі опівнічні дощі,
Оповите туманами місто.
У під’їздах — ніде ні душі,
З-поміж хмар переблискує місяць.
А дощі плюскотять, плюскотять,
По асфальту стрибають, шаліють,
Ніби хочуть про щось розказать
І не можуть чи, може, не вміють.
Але ж — лишенько! Хто там в плащі?
Мовчазний та блідий. У задумі.
Серед ночі. У теплім дощі.
В мерехткому, ласкавому шумі.
Перетнув головну магістраль,
В парк зайшов, але й там не спинився.
Розгорнувши туман, як вуаль,
На подвір’ї нараз опинився.
Проти нього — балкон. А на нім…
Недосяжно високо, як мрія,
В голубім, голубім, голубім —
Чи то сон, а чи справді — Марія??
Він гукати. А дощ не дає.
Він — до неї. А дощ заступає.
Голубими нитками снує,
Голубими сльозами ридає.
Ой Маріє! Ой вийди, поглянь:
Від любові і ніжності п’яний,
Хто це там, оповитий в туман,
Заховався за сиві каштани?
І Марія іде на балкон,
І стоїть, і мовчить, і чекає…
“Падку мій! Смутку мій! Знову — сон.
Тільки — сон.
І нікого немає, немає…”
Лиш дощі плюскотять, плюскотять,
По асфальту стрибають, шаліють,
Ніби хочуть про щось розказать
І не можуть чи, може, не вміють.
Про вірш
Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.
Історія
Поезія належить до багатого доробку автора (Микола Луків), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Форма
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Як читати
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Пам’яті Володимира Сосюри»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («В голубім, голубім, голубім —») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («І не можуть чи, може, не вміють») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · інтимна лірика · пейзажна лірика · екзистенційний досвід