За Україну!

Про вірш

Експресивний військово-патріотичний марш і призовний гімн, овіяний героїчним піднесенням визвольної боротьби, революційною жертовністю та присягою на вірність рідній землі.

Історія

Поезію створено 1917 року під час бурхливих революційних подій, падіння Російської імперії та розгортання Української національно-демократичної революції. Після Лютневої революції Вороний брав активну участь у розбудові нової української державності, працював директором Українського національного театру і гаряче вітав проголошення Української Народної Республіки.

Твір постав як безпосередня відповідь на поклик епохи та необхідність мілітарного згуртування українців перед загрозою нових агресій. Покладений на музику композитором Ярославом Ярославенком, вірш миттєво перетворився на один із найвідоміших бойових гімнів Українських Січових Стрільців, Армії УНР, а згодом — Української Повстанської Армії.

Форма

Твір сконструйовано як класичний марш із короткою рубаною строфою, швидким темпом і виразною акцентною пульсацією. Метрична основа спирається на комбінацію двостопних та одностопних хореїчних і дактилічних розмірів, що забезпечує чіткий ритм кроку та закличну ораторську інтонацію.

Композиція вірша струнка й симетрична: кожен куплет будується як динамічний заспів, після якого обов'язково лунає незмінний рефрен-приспів («За Україну, / За її долю, / За честь і волю, / За народ!»). Римування варіюється від суміжного до кільцевого, спираючись на точні, енергійні чоловічі та жіночі співзвуччя.

Як читати

Художня тканина твору пронизана романтичною героїкою та мілітарною символікою. Вороний використовує архетипний мотив розривання вікових пут («Ганебні пута / Ми вже порвали»), що сигналізує про завершення епохи рабства і настання «слушного часу» історичного самоствердження. Світловий контраст — тюремна пітьма минулого проти сяйва сонця та золота прапора — увиразнює сакральний характер відродження нації.

Образ України постає в іпостасі «рідної Неньки», що переводить політичний заклик у регістр синівської вірності та щирої емоційної відданості. Готовність пролити «серця кров» у боротьбі виступає не деструктивним культом насильства, а вищим виявом любові й обов'язку, де звитяжний військовий чин гармонійно поєднується зі «свобідним співом» вільної нації.

Теми: громадянська лірика · боротьба за незалежність · патріотичний гімн · жертовність і присяга · національне відродження