Пеститься місячний промінь,
Лиже холодний сніг;
Чорною плямою комин
На білий килим ліг.
Сумно в німому просторі
Віє нудьга крилом.
Хмуряться сплакані зорі,
Співаючи псалом.
Вії стуляє знемога,
Нижуться перли сліз,
Мріє Чумацька Дорога,
Волосожар і Віз…
Вслуханий в тишу величну,
Чую: десь кулемет
Крає музику сферичну
Розгойданих планет.
1907
Трагічна елегійна медитація, в якій споконвічна вселенська гармонія розривається зловісним звуком мілітарного насильства, породжуючи гострий дисонанс буття.
Поезію датовано 1907 роком — періодом реакції та спаду Першої російської революції 1905–1907 років, позначеним урядовими репресіями, каральними експедиціями та кривавими придушеннями визвольних змагань. Для української інтелігенції це був час глибокого душевного зламу, розчарування й гірких роздумів над людською жорстокістю.
Микола Вороний, який палко відгукувався на суспільні драми доби, у цьому творі передає настрої тривоги та морального потрясіння митця, коли брутальна зброя вривається у священний спокій природи й душі.
Вірш написано чотиристопним хореєм із перехресним римуванням (AbAb), де жіночі закінчення чергуються з чоловічими, створюючи протяжний, печально-задумливий ритмічний малюнок.
Остання строфа демонструє віртуозний ритмомелодійний злам: плавна мелодика коливання планет різко перебивається синкопою та паузою (двокрапка і раптова поява слова «кулемет»), що технічно матеріалізує акустичний розрив тиші пострілами.
Перші три строфи вибудовують класичну символістсько-романтичну картину космосу: місячне сяйво, сніговий килим, Чумацький Шлях, Волосожар і Віз. Простір одухотворений — зорі «сплакані» співають псалом, а нудьга віє крилом, що породжує відчуття містичної скорботи всесвіту за грішною землею.
Кульмінація вірша збудована на естетичному шоці та радикальному звуковому дисонансі: піфагорійська «музика сфер» («музика сферична розгойданих планет») безжально краяна чергою кулемета. Поява техніцизму «кулемет» у вишукано-піднесеній поетичній мові Вороного звучить навмисним естетичним викликом.
Твір виростає до масштабного антивоєнного узагальнення: людська ворожнеча й братовбивство постають як блюзнірський акт проти космічного ладу, що розбиває віковічну тишу й красу Всесвіту.
Теми: філософська лірика · антивоєнні мотиви · космічна гармонія і земний хаос · трагедія буття · елегійні роздуми