И абіе пътель возгласи.
Огні і теплий чад. З високих хор
Лунає спів туги і безнадії.
Навколо нас кати і кустодії,
Синедріон і кесарь, і претор.
Це долі нашої смутний узор,
Для нас на дворищі багаття тліє,
Для нас пересторогу півень піє,
І слуг гуде архиєрейський хор.
І темний ряд євангельських історій
Звучить як низка тонких алегорій
Про наші підлі і скупі часи.
А навкруги — на цвинтарі, в притворі —
Свічки і дзвін, дитячі голоси
І в темному повітрі вогкі зорі.
Трагічний неокласичний сонет-прозріння, де страсна євангельська драма стає моторошною історичною алегорією більшовицького терору, зради та передчуття неминучої загибелі української інтелігенції.
Твір постав на початку 1920-х років (імовірно, 1921–1922 рр.), у часи утвердження радянського окупаційного режиму, перших хвиль чекістських репресій, цькування інтелігенції та відчуття задушливої моральної атмосфери несвободи.
Обраний мотив Чистого (Страсного) четверга звертається до Таємної вечері, зради Іуди, суду первосвящеників і триразового зречення Петра («И абіе пътель возгласи» — церк.-слов. «І враз заспівав півень»), що прямо віддзеркалювало атмосферу суспільного страху й морального зламу сучасників Зерова.
Канонічний сонет, написаний повнозвучним п'ятистопним ямбом, витриманий у суворій класичній просодії.
Строфіка побудована за схемою катренів із кільцевим римуванням (aBBa aBBa) та двох терцетів із чергуванням (CCD EED або CCD EDE). Початковий сакральний епіграф створює літургійний заспів, що гармонійно контрастує з точними пластичними римами («хор — претор — узор», «часи — голоси — зорі»).
Зеров свідомо транспонує біблійну топографію на сучасність: сучасні поетові кати постають у масках кесаря, претора, синедріону й вартових-кустодіїв. Через цей прийом кривавий терор чекістів постає не локальним епізодом, а ланкою вічного світового судилища над духом і гідністю.
Епізод із півнем («Для нас пересторогу півень піє») — центральний символ слабкості людини перед смертною загрозою, мотив малодушності й відступництва, що оголював трагедію пристосуванства тодішнього суспільства перед обличчям деспотії.
Попри безнадійність і «підлі і скупі часи», фінал сонета відкривається в катарсичний простір надії: мерехтіння свічок біля притвору, чисті дитячі голоси та вологі нічні зорі втілюють незнищенність сакральної чистоти й людяності навіть перед лицем Голгофи.
Теми: євангельські мотиви та Страсті Господні · тоталітарне насильство і суд над культурою · зрада, зречення та совість · алегорія радянської доби · катарсис і надія