Цей сон на яві ніби бачив я:
Нараз потухли шуми пароплавні,
Лиш очерет, та ясновербні плавні,
Та многовода дужа течія.
Країно див загублена моя,
Я знав тебе у дні щасливі, давні, —
Та напосіли злидні непоправні,
І я забув святе твоє ім'я.
І ось тепер вечірньої години
Не стало їх, тривог і мотанини,
Відкрились знову "двері у стіні":
Стих очерет, замшілі сплять колеса,
І чаплі, знявшися на мілині,
Перелітають золотисті плеса.
3.10.1934
Елегійний сонет про раптовий ескапістський прорив у трансцендентний світ гармонії та спогадів крізь задушливу атмосферу радянського терору й цькування.
Сонет датовано 3 жовтня 1934 року — часом, коли навколо Миколи Зерова вже невідворотно стискалося кільце репресій: поета усунули від викладання в Київському університеті, позбавили права друкуватися, а критика таврувала його як «ідеолога буржуазного націоналізму» і контрреволюціонера.
Назва та провідний образ твору є прямою літературною алюзією на новелу Герберта Веллса «Двері в стіні» (The Door in the Wall), де зелені двері в білій стіні слугували порталом зі сірої, метушливої буденності до чарівного саду спокою, дитинства та невимовної краси.
Для Зерова, приреченого на щоденну «мотанину» цькованого інтелектуала за кілька місяців до арешту (що стався наприкінці квітня 1935 року), цей вірш став одним із останніх акордів духовної втечі у внутрішній пейзаж прапам'яті та споглядання.
Класичний італійський сонет, написаний п'ятистопним ямбом із пірихіями, що увиразнюють меланхолійну співучість інтонації.
Строфічна організація реалізована за схемою римування катренів abba abba та терцетів ccd eed (із суміжним римуванням у перших рядках терцетів, що створює ефект зупинки часу перед розгортанням фінального пейзажу).
Вірш побудований на різкому антитетичному розламі між ворожим соціумом і сакральним простором пам'яті: урбаністично-індустріальний шумовиння («шуми пароплавні», «тривоги й мотанина») раптово западає в тишу перед первісним топосом подніпровських плавнів і очеретів.
Образ «країни див» функціонує як втрачений Едем дитинства й водночас як ідеалізована, незаплямована руїною Батьківщина, чиє «святе ім'я» ліричний суб'єкт витіснив під тягарем життєвих катастроф і злиднів.
У фінальному терцеті панує нірванічний стан абсолютного спокою («замшілі сплять колеса» млина чи колісного пароплава): золотисті плеса та зліт чапель знаменують вічне коло природи, де дух здобуває остаточне визволення від земних конвульсій буття.
Теми: ескапізм · ностальгія за втраченим раєм · гармонія природи · туга за Батьківщиною · неокласицизм · духовний прихисток