Князь Ігор очі до зеніту звів
І бачить: сонце під покровом тьмяним,
Далека Русь за обрієм багряним,
І горе чорний накликає Див.
Та не вважає князь на віщий спів:
"Нум, русичі, славетні дні спом'янем,
Покажем шлях кощеям препоганим
До Лукомор'я голих берегів!"
А любо Дону шоломом зачерпти!.
Одважний князю, ти не знаєш смерти,
Круг тебе гуслі задзвенять, тебе
Від забуття врятують і полону.
В стременах став, зорить. А кінь гребе
І ловить ніздрями далеку вогкість Дону.
12.09.1921
Героїчно-трагічний образ сіверського князя постає в сонеті як вічний символ мужності, лицарської честі та безсмертя, дарованого поетичним словом.
Написаний 12 вересня 1921 року, сонет належить до баришівського періоду життя Зерова (1920–1923), коли поет рятувався від голоду й розрухи в провінційному містечку, викладаючи в школі та створивши свій найплідніший корпус оригінальної поезії та перекладів.
Поразка визвольних змагань 1917–1921 років, окупація України більшовиками та загальний крах державності загострили увагу Зерова до давньоруської героїки. Звернення до образності «Слова о полку Ігоревім» було не просто історичною стилізацією, а спробою віднайти в глибинах національного міфу непереможне зерно лицарського чину.
П'ятистопний ямб канонічного сонета з цезурою та чіткою метричною ходою. Римування катренів охоплювальне (abba abba), терцетів — нестандартне cde cde (або ccd ede), що створює динамічний спалах у розв'язці.
Особливої пластичності віршу надають енжамбемани та дієслівна енергія останніх рядків («В стременах став, зорить. А кінь гребе / І ловить ніздрями далеку вогкість Дону»), де рвучкий синтаксис відтворює напружене чекання походу.
Зеров фіксує граничний момент передчуття катастрофи: сонячне затемнення («сонце під покровом тьмяним»), зловісний крик Дива та багряний обрій. Проте замість фаталістичного страху князь демонструє стоїчний порив дії, відкидаючи зловісні віщування заради воїнської звитяги та захисту отчого дому від «кощеїв препоганих».
Ключова ідея сонета розкривається в першому терцеті: перемога над фізичною смертю через культуру та пам'ять («Одважний князю, ти не знаєш смерти, круг тебе гуслі задзвенять...»). Поет проголошує, що мистецтво (гуслі Бояна) вириває героя з забуття й полону історії, перетворюючи трагічну поразку на безсмертний міф незламної вірності обов'язку.
Теми: Слово о полку Ігоревім · княжа доба · лицарська честь · безсмертя мистецтва · історична пам'ять · героїчний чин