Мотиви "Одіссеї"
Микола Зеров
ЛОТОФАГИ
Одіссея, IХ, 82-104
З-під Трої і кривавого туману,
Від чорних днів ненатлої війни
Цар Одіссей пригнав свої човни
На сонні плеса тихого лиману.
І там громадку нашу, горем гнану,
Зустріли лотофаги, з глибини
Землі своєї принесли вони
Поживу нам солодку і незнану.
І їли ми, і забували дім,
Сім'ю й родовище, в краю чужім
Ладні довіку жить на готовизні.
Та мудрий цар не дав лишитись нам
І силоміць нас повернув отчизні —
В науку іншим людям і вікам.
2.05.1926
ЛЕСТРИГІОНИ
Одіссея, Х, 80-134
"Тут, царю, дикий край неситих лестригонів
Та струджених рабів, що вівці стережуть.
Як привела тебе твоя заклята путь
В ці селища смутні недолі та прокльонів?
Ти кажеш: "Поліфем!.." Нащадок Посейдонів,
Він знав вогонь, а ці — сире і свіже рвуть,
Не має впину їх непогамовна лють,
Не відають святих гостинності законів.
Не йди, зостанься тут. Є схови серед скель.
Вночі я справлю твій стовеслий корабель
У тиху сторону народів хлібоїдних.
А сам лишуся тут у горі та біді,
Я тільки думкою до скель полину рідних,
Я тільки чайкою… з тобою… по воді!"
KAPNOS TES PARTRIDOS
О.Бургардтові
Одіссея, 1, 44-61
Щасливо, корабелю темнобокий!
Безпечно плинь під теплий небосхил —
До Швабських гір, до голубих Антіл,
В Кабул чи в землі запашної мокки.
Хай не в'ялять тебе марудні доки,
І хай романтика твоїх вітрил
Набуде швидкості казкових брил,
Що ними велет кидавсь одноокий.
Та чи згадаєш ти в чужих краях
Поржавілий і старосвітський дах,
Де огнище твоє колись палало?
І чи промовиш з почуттям легким:
Там цілиною йдуть леміш і рало,
Там зноситься Ітаки синій дим?
ТЕЛЕМАХ У СПАРТІ
ЕЛЕМАХ У СПАРТІ
Одіссея, IV, 1-304
I
На землю впала ніч, потемніли дороги,
У цоканні підков мчить Одіссеїв син.
Півсвіту вже за ним… Сіріє мла долин,
Мигтять огні — і сплять Тайгетові відноги.
Палати… Сонце там чи місяць білорогий?
Блищать слонівка, мідь, і золото, й бурштин.
Білявий Менелай, щасливий сім'нин,
Провадить юнаків на ковані пороги.
Цариця жде гостей, і відблиски зі стель
Виборну золотять в руках її кудель,
Повага їй в очах… Вітай, благословенна!
Тивує Телемах: "Злочинниця грізна,
Що з нею в світ прийшли облуда і війна,—
Ти мудра, ти ясна і лагідна. Гелено?"
II
Цариця подив той угадує з очей,
З безсмертних уст її снується єпопея
Про шлюб зневажений, про мудрість Одіссея,
Про дужий Іліон і смерть її дітей.
Мов смерч, краса її промчала між людей,
Жага і пристрасті владали в світі нею —
Хто згодяний не зна, що важить Діонея,
Хто віджене її від крицевих грудей?
А там світають дні прозріння і науки…
По скарб єгипетський сягнули ніжні руки
І забуття бальзам долито до вина.
О, що буйніша кров і молоді нестями,—
Тим більша лагідність, ясніша глибина,
Тим скорше. Мудросте, приходиш ти з літами.
31.05.1934
Про вірш
Поетичний цикл на гомерівські сюжети, в якому крізь призму античного міфу осмислюються трагічні дилеми української культури 1920-х років: спокуса забуття національної пам'яті, загроза більшовицького варварства та розпач еміграційного прощання з батьківщиною.
Історія
Цикл постав у розпал бурхливих літературних дискусій 1925–1928 років навколо шляхів розвитку українського мистецтва («Азіатський ренесанс» Миколи Хвильового, заклики орієнтуватися на «психологічну Європу» та «джерела»). Як лідер неокласиків, Зеров послідовно відстоював опертя на античну традицію як спосіб зберегти високу естетичну планку проти навали агітаційного пролеткультівського примітивізму.
Окремі сонети циклу мають конкретних адресатів та гостроактуальні підтексти. Зокрема, сонет «Kapnos tes patridos» («Дим вітчизни») присвячено другові й побратиму по неокласичному «грону п'ятірному» Освальдові Бургардту (Юрію Клену), який 1926 року через загрозу репресій та важку хворобу виїхав на лікування до Німеччини (до «Швабських гір»), назавжди полишаючи радянську Україну.
Звернення до «Одіссеї» для Зерова слугувало езопівською мовою: крізь образи лотофагів і лестригонів поет застерігав сучасників від бездумного розчинення в колоніальному забутті та вказував на загрозу кривавого терору й здичавіння суспільства під владою «неситих лестригонів».
Форма
Цикл складається з класичних сонетів, написаних строго витриманим п'ятистопним ямбом із чергуванням чоловічих і жіночих рим. Катрени мають закільцьовану структуру (abba abba), що символізує замкненість долі мандрівників у просторах античного міфу, тоді як терцети відзначаються інтонаційною варіативністю (ccd eed / cde cde), передаючи драматичний діалог чи елегійне напуття.
Строфіка позначена високою дисципліною форми: вивірені цезури після другої стопи підкреслюють карбування думки, а використання прийому анжамбеману (enjambement) у поєднанні з прямою мовою надає сонетам («Лестригіони») напруженого драматизму й сценічної психологічної достовірності.
Як читати
Образна система циклу спирається на переосмислення класичних топосів Гомера як алегорій сучасної поету доби. У «Лотофагах» пожива, що змушує забути «дім, сім'ю й родовище», розкривається як символ духовної капітуляції, денаціоналізації та масової конформістської згоди «жить на готовизні» — моральної небезпеки, яку Зеров бачив у радянській дійсності, де воля підмінялася ілюзорним ситим животінням.
Сонет «Лестригіони» розгортає мотив протистояння культури й дикунства: якщо циклоп Поліфем принаймні «знав вогонь», то нові володарі «сире і свіже рвуть», не знаючи жодних законів гостинності й гуманізму. У монолозі оповідача звучить пророче самозречення інтелектуала, який ладен залишитися в темному краї репресій («Я тільки думкою до скель полину рідних»), аби врятувати корабель європейської традиції для народів вільного світу («хлібоїдних»).
Третя частина циклу, спрямована до образу «диму вітчизни» (Kapnos tes patridos), поєднує античну ностальгію за Ітакою з гіркотою розлуки близьких митців. Зеров утверджує образ Одіссея не просто як мандрівника, а як невпинного хранителя пам'яті й родового кореня, для якого повернення до отчих засад є найвищим екзистенційним і культурним обов'язком.
Теми: антична рецепція · історична пам'ять · варварство і цивілізація · еміграція та розлука · духовний вибір · неокласицизм