Коли ж то, Господи, мине нас цяя чаша?
Ця старосвітчина, цей повітовий смак,
Ці мрійники без крил, якими так
Поезія прославилася наша?
От Петька Стах, містечковий сіряк,
От Вороний, сентиментальна кваша…
О ні, Пегасові потрібна інша паша,
А то не витягнe, загрузне неборак.
Прекрасна пластика і контур строгий
Добірний стиль, залізна колія —
Оце твоя, поезіє, дорога.
Леконт де Ліль, Хозе Ередія —
Парнаських зір незахідне сузір'я
Зведе тебе на справжнє верхогір'я.
Полемічний програмовий сонет-маніфест, у якому Зеров виступає проти провінційної сентиментальності й графоманії, проголошуючи орієнтиром для українського письменства високу парнаську культуру форми та суворий стиль.
Сонет постав у розпал бурхливих літературних дискусій 1925–1928 років навколо шляхів розвитку нової української літератури. Зеров, як лідер київських неокласиків і соратник Миколи Хвильового в гаслі «До джерел!», вів безкомпромісну боротьбу проти естетичного дилетантизму, «масовізму», пролеткультівської декларативності та примітивного народництва («просвітянщини»).
Твір має виразне сатирично-полемічне вістря: поет прямо називає імена представників провінційної хвилі (Петро Стах) і докоряє Миколі Вороному за його застарілий символістський маніризм («сентиментальна кваша»). Це була свідома естетична битва за європеїзацію та професіоналізацію українського поетичного слова.
Класичний строгий сонет, написаний п'ятистопним ямбом із цезурою. Римування катренів кільцеве (abba abba), терцетів — трирядкове (ccd eed).
Інтонація вірша кардинально ламає традиційну елегійність сонета: катрени сповнені публіцистичного сарказму, риторичних запитань і розмовної експресії, тоді як терцети звучать як чеканний, афористичний девіз із карбованим ритмом («Прекрасна пластика і контур строгий...»).
Твір вибудувано за принципом різкого антитетичного зіставлення двох моделей культури. Катрени малюють принизливу картину безкрилого провінціалізму: «старосвітчина», «повітовий смак», «містечковий сіряк». Біблійна метафора «чаші» на початку твору надає естетичному обуренню Зерова екзистенційної ваги пророчого гніву проти засмічення національного Парнасу.
Образ Пегаса, що ризикує «загрузнути» від негідної паші, слугує яскравою алегорією занепаду творчого потенціалу нації, коли високе покликання мистецтва підміняється безпорадним римуванням і фальшивою сльозливістю.
У терцетах формулюється безкомпромісний естетичний кодекс неокласицизму. «Прекрасна пластика», «контур строгий», «добірний стиль» та «залізна колія» утверджують примат форми, інтелектуальної дисципліни й бездоганного ремесла. Орієнтирами для українського слова проголошуються французькі парнасці — Леконт де Ліль та Жозе-Марія де Ередіа, чиє «незахідне сузір'я» здатне вивести українську поезію з повітового болота на світові верхогір'я.
Теми: літературний маніфест · неокласицизм і парнасизм · культура вірша і форма · полеміка з графоманією · європейські орієнтири · естетична критика