Верхами сосон шум іде розлогий
І хмарою пухнатою темнить
Високий день і осяйну блакить;
У буйних травах плутаються ноги.
Отак би тут упасти край дороги,
Примкнувши вії, і хоча б на мить
Од псів гавкучих солодко спочить,
Од ницих душ, підступства і тривоги.
А там, по хвилі набіжного сну,
Натрапить знов на риму голосну,
На ритми, десь у серці позосталі;
І, соків земляних відчувши міць,
Розплющить очі і зустріть коралі
Таких веселих запашних суниць.
9.07.1934
Пластичний, віталістичний сонет про прагнення самотності серед соснового лісу як рятівного прихистку від підлоти доби й віднайдення втраченого поетичного натхнення.
Вірш датовано 9 липня 1934 року. На той час Зеров був практично повністю виштовхнутий із літературного процесу, зазнавав принизливої критики, цькування з боку радянських функціонерів і відчував над собою зашморг держбезпеки. Літо 1934-го стало часом пошуку бодай тимчасового перепочинку в лісовій глушині.
Текст постає зворушливим свідченням психологічної виснаженості поета від нескінченної боротьби з «ницою» радянською дійсністю. Це гірка спроба сховатися в чистому лоні природи, де ще можна зберегти гідність і знайти сили творити за власними високими естетичними канонами.
П'ятистопний ямб класичної сонетної форми з переважанням чоловічих і жіночих рифм за схемою: abba abba cdc dee.
Строфа вирізняється інтонаційною ємністю: від динамічного розлогого дихання соснових верхівок до інтимного, сповідального шепоту в катренах і потужного віталістичного сплеску в терцетах.
Конфлікт твору побудований на різкій антитезі між лісовим раєм і брудною реальністю соціального світу. Катрени містять рідкісну для стриманого неокласика Зерова експресію болю: світ людей охарактеризовано через метафори цькування — «пси гавкучі», «ниці душі», «підступство і тривога». Сон край дороги постає метафорою жаданого катарсису й психологічного самозахисту.
Терцети знаменують переродження митця через цілющий контакт із першоелементами землі. Поезія для Зерова органічно споріднена з природою: крізь соки землі повертається чуття форми — «рима голосна» й «ритми, десь у серці позосталі». Кульмінаційні коралі «веселих запашних суниць» символізують незнищенну вітальну енергію буття, тріумф життя й чистої краси над моральним звироднінням епохи.
Теми: втеча на лоно природи · цькування митця · поетичне покликання · віталізм і відродження · неокласична естетика