Такі доречні, добрі таємниці!
Огонь плавцям, недужому — хінін,
Піратам — вибух справедливих мін
І куля пневматичної рушниці.
Під дахом гранітової світлиці
П'ять колоністів мучаться — хто ж він,
Що доглядає їх серед нуртин?
Існує він чи, може, тільки сниться?
Гуркоче грім… І в гроті серед скель
На чорних водах диво-корабель
Лежить, митцем розв'язана проблема.
Так от до кого озивався Топ!..
І мириться з людьми безсмертний Немо,
Індійський принц, ласкавий мізантроп.
6.06.1930
Апологетичний сонет-алюзія на роман Жуля Верна, де образ капітана Немо постає метафорою благородного інтелектуального усамітнення, таємного служіння добру та вищого примирення генія з людством.
Сонет датовано 6 червня 1930 року — часом, коли цькування українських неокласиків набувало дедалі жорстокішого політичного характеру. Після показового процесу «Спілки визволення України» (березень–квітень 1930 р.) ідеологічний зашморг над Зеровим та його колом стрімко стискався, змушуючи поета шукати духовного притулку у світовій класиці та дитячо-юнацьких спогадах про романтику пригод.
Звернення до сюжету роману Жуля Верна «Таємничий острів» стало для Зерова витонченою формою ескапізму й водночас інтелектуальної авторефлексії: постать самотнього творця-вигнанця, котрий спостерігає за світом зі своєї гранітної схованки та невидимо творить справедливість, глибоко суголосна внутрішньому станові неокласика в атмосфері радянської облоги.
Класичний французький сонет, написаний п'ятистопним ямбом із перехресним та кільцевим римуванням у катренах і терцетах (схема римування: abba abba ccd ede), що демонструє віртуозне володіння каноном та абсолютну строфічну дисципліну.
Ритмомелодика вірша підкреслена майстерними анжамбеманами, внутрішньорядковими паузами та промовистими звуковими алітераціями (зокрема вибухових приголосних у рядках про стихію й корабель), що передає перехід від тривожної таємничості до урочистого філософського просвітлення.
Образна канва твору розгортається від переліку загадкових благодіянь («огонь плавцям, недужому — хінін», справедлива відплата піратам) до кульмінаційного явлення «диво-корабля» та його володаря. Зеров трансформує пригодницьку колізію в метафізичну драму митця: образ «під дахом гранітової світлиці» набуває значень фортеці духу, в якій зосереджена мудрість високих цивілізацій перед лицем дикої стихії.
Фінал сонета акумулює гуманістичний пафос неокласицизму. Капітан Немо постає як «ласкавий мізантроп» та «індійський принц», чия горда відчуженість від світу зла розчиняється в діяльному милосерді. Науково-технічна загадка виявляється «митцем розв'язаною проблемою», що підносить образ інженера до рангу Деміурга, здатного пробачити людству його недосконалість задля збереження краси й правди буття.
Теми: неокласицизм · капітан Немо · митець і самотність · романтика пригод · гуманізм · літературна ремінісценція