У синій синяві рогаликом округлим
Став жовтий молодик, і ніч обводить углем
Понад дорогою самотній кипарис.
Авунди вогкий яр ожиною заріс,
І зносить над струмком тополь верхи стрімчасті.
Ходімо, де яйли обочини скелясті
І темний оксамит Гурзуфського сідла
Злила в єдине тло напівпрозора мла, —
Щоб круговид морський пустельний, синій, голий
Заклинився в огні і гомін суходолу,
Як сум за тьмяністю розлогих рік і нив, —
У безтурботний лад відпочиванських днів.
8.06.1934
Елегійний пейзажно-філософський вірш, у якому кримська сутінкова панорама стає дзеркалом прихованої ностальгії за рідним краєм та екзистенційної тривоги закинутого у вирій серця.
Поезія написана 8 червня 1934 року під час відпочинку Зерова в Гурзуфі (Крим). Це було одне з останніх літ відносної зовнішньої свободи поета, позбавленого університетської кафедри в Києві та переслідуваного радянською цензурою, коли короткочасний перепочинок у будинку творчості сприймався як тимчасовий прихисток перед катастрофою.
Кримська топоніміка (річка Авунда, Гурзуфське сідло, скелясті яйли) традиційно асоціювалася в українській та європейській поезії з романтичною оазою та античною спадщиною Тавриди, проте Зеров насичує цей південний простір суто неокласичною місткістю та інтимною тугою за північною материковою батьківщиною.
Вірш написано шестистопним ямбом (олександрійським віршем) із парним суміжним римуванням (aabbccddeeff) та чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, із виразною цезурою після третьої стопи, що надає мовленню характеру розміреної пластичної медитації.
Строфіка тримається на безперервному синтаксичному розгортанні складних речень із вишуканими інверсіями та колористичним звукописом (поєднання свистячих та сонорних звуків відтворює шерхіт прибережної ночі й шурхіт хвиль).
Поетичний малюнок відкривається живописною графікою: ніч, мов художник, обводить вуглем самотній кипарис на тлі синьої синяви та золотого молодика. Пейзаж позбавлений зайвої пишності — він геометрично вивірений, контрастний і водночас тактильно відчутний через образи вогкого яру, заростей ожини та стрімчастих тополь Авунди.
Кульмінація вірша зосереджена у внутрішньому психологічному зламі між екзотичною південною панорамою та інтимним станом ліричного героя. Коли оксамит гір і пустельний морський виднокруг зливаються в напівпрозорій млі, до безтурботного гамору курортного узбережжя несподівано вклинюється дисонанс — «сум за тьмяністю розлогих рік і нив».
Ця раптова туга за українським лісостепом виявляє неможливість повної душевної гармонії у штучно створеному курортному раю. Святковий «відпочиванський лад» виявляється крихкою ілюзією, крізь яку невблаганно проступає глибинна екзистенційна самотність митця, чий спокій отруєний передчуттям трагедії.
Теми: кримський пейзаж · елегійна медитація · туга за батьківщиною · неокласичний живопис словом · ілюзорність спокою · екзистенційна самотність