Чорно-синяву рінь гризучи,
Нарікає і стогне ріка.
Поруч мене — гнучка і струнка,
Як скельниця оця на плечі.
По узбіччю, поритім від злив,
Кілька хмурих ялиць поп’ялось.
Бистриною підскочив лосось,
Каменюку ведмідь покотив.
Все могутніша мова ріки
І щороку понуріші дні.
Та в печері, при вірнім огні,
Дві міцні і гарячі руки.
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Чорно-синяву рінь гризучи»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Бистриною підскочив лосось») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Дві міцні і гарячі руки») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · краса і гармонія · поетичне світовідчуття