До дзвінкого водограю
З шумом балю в голові
Я збігаю по терасах,
По розсипаній жорстві.
Пруг оранжевого світла
На каміння ліг і щез,
Наче хвиля, що розквітла,
Білосніжний польонез.
І із рук байдужих квітку
Я кидаю в глибину,
Із Нормандії згадавши
Молодого старшину.
У похмурому Дюнкерку
Він сідає до стола
І мережану хустину
З рукава переклада.
25. 01. 1941
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Метрична структура: пружний чотиристопний ямб. Карбований, енергійний чотиристопний ямб із чітким ритмічним малюнком.
Класичні чотиривірші з перехресним римуванням (абаб). Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («До дзвінкого водограю»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І із рук байдужих квітку») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («25. 01. 1941») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · філософія серця · сатира і мораль