Є. П.
Поцілуєш, різко і суворо,
А в очах — морозяна блакить,
А в очах — розриви і простори…
Ет, не нам, товаришу, любить!
Ще зіниці тугою розкриті
І сухі тривого. уста
(Скоростріли мовкнуть, перегріті,
І кіннота лаву розгорта…)
В ухах досі ще п’янюче-лунко
Дзвін копит і скреготи землі…
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Хай дарують: в нашіх поцілунках
Наші хижі, спрагнені шаблі.
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Метрична структура: модерний верлібр та авангардний акцентний вірш. Вільний, асоціативний ритм із несподіваними синтаксичними розривами та паузами.
Астрофічна композиція з графічним акцентуванням внутрішніх асоціацій. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Поцілуєш, різко і суворо»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («І кіннота лаву розгорта…)») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Наші хижі, спрагнені шаблі») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · інтимна лірика · краса і гармонія