Сестра, а другому — мати.
Містечко — як сіра твань.
Товаришу мій, брате,
Горіння одних бажань!
Не бійтесь, напне до болю
Ваш шлях, як струна, прямий
Кремінно-тверда воля
Того, що є зв’язковий.
Містечко — як сіра змора,
А потім — його нема.
Лише свистіння простору,
Безумність лету сама.
Не стримать, не захитати.
Рука і дух без оков.
Товаришу мій, брате,
Нас вдруге єднає кров!
Стоїчний вірш-присяга про героїчне покликання особистості, спартанську дисципліну духу та безкомпромісну готовність до жертви в ім’я свободи Батьківщини.
Поезія належить до доробку видатної генерації Празької школи (Олена Теліга, Олег Ольжич), яка гартувала вольовий, лицарський характер української інтелігенції міжвоєнної доби. Обоє митців поєднали витончену поетичну культуру з практичною підпільною боротьбою за українську державність.
Їхня самопожертва (Теліга була розстріляна гестапо у Бабиному Яру в 1942 році, Ольжич закатований у концтаборі Заксенгаузен у 1944-му) стала легендарним зразком єдності слова й чину в українській історії.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Сестра, а другому — мати»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («Містечко — як сіра змора») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Нас вдруге єднає кров») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: празька школа · жертовність і боротьба · національна гідність · краса і гармонія