Гроза ударила над плотом,
Розбурхався у небі грім,
А ми не кинули роботу
І не сховалися у дім.
Ми тільки починали жити,
На ноги зводилися ми.
Хотілось всім побачить світу,
Що гримкотів за ворітьми.
Фашисти виждали й напали,
Та нам під ворогом не жить.
Наш грім на голови навали
Не так іще загуркотить.
Емоційно напружена поетична мініатюра, де природний катаклізм стає прелюдією до історичної катастрофи раптового воєнного нападу. Твір стверджує незламність юного покоління, здатного протиставити навалі ворога власну силу й праведну відплату.
Вірш фіксує переломний момент літа 1941 року — віроломний напад нацистської Німеччини, що застав зненацька вчорашніх випускників та молодих будівничих мирного життя. Олександр Підсуха, який щойно закінчив інститут і починав викладацьку та літературну працю, опинився у вирі подій, що кардинально змінили траєкторію його долі.
У творчій еволюції поета цей вірш позначає миттєвий перехід від світлої передвоєнної юнацької романтики та споглядальності до драматичного світосприйняття воїна, покликаного боронити життя зі зброєю в руках.
Поезія написана чотиристопним хореєм із пірихіями, що забезпечує тексту карбованість, пружність і відчуття наростання тривожної бурі. Ритм передає як динаміку грози, так і непохитну стійкість людей перед стихією.
Використано чотиривірші з перехресним римуванням. Співзвуччя чергують жіночі та чоловічі закінчення, формуючи чітку строфічну симетрію із посиленою алітерацією губних та сонорних звуків ('гр', 'пл', 'бр').
Поетичний зачин розгортається через розгорнуту метафору природної негоди: гроза над плотом і розбурханий грім є амбівалентним образом — це водночас і реальна сільська стихія, і грізне передвістя наближення всесвітньої пожежі. Реакція героїв ('не кинули роботу / І не сховалися у дім') демонструє архетипну селянську затятість і внутрішній спокій українського трудівника.
Контрастом до цієї праці постає мотив обірваної молодості: прагнення 'побачить світ', відкритість широким горизонтам раптово блокуються ворожим вторгненням. Війна показана як нагла руйнація природного циклу дорослішання народу, що тільки-но зводився на власні ноги.
У заключній строфі реалізується семантичне розгортання образу грому: грім стихійний трансформується у грім народної люті ('Наш грім на голови навали / Не так іще загуркотить'). Ця трансформація стверджує неминучість відплати, перетворюючи мотив оборони на невідворотну контрсилу праведного суду.
Теми: раптовий напад війни · незламність духу · обірвана молодість · праведна відплата · єдність праці й боротьби