Мова
Олександр Підсуха
Ой яка чудова українська мова
Де береться все це, звідкіля і як
Є в ній ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва,
Вір, дерелісок, чорноліс. Є іще байрак.
І така ж розкішна і гнучка, як мрія.
Можна "звідкіля" і "звідки", можна і "звідкіль".
Є у ній хурделиця, віхола, завія,
Завірюха, хуртовина, хуга, заметіль.
Та не в тому справа, що така багата
Помагало слово нам у боротьбі.
Кликало на битву проти супостата,
То звучало сміхом на полях плаката,
І за все це, мово, дякуєм тобі.
Скрізь одне жадання, і мета, і ясність.
Живемо, працюємо, як одна сім'я,
І краса новітня окриля сучасність.
Цю красу звеличує мова і моя.
Нас далеке чути, нас далеко видно.
Дмуть вітри історії в наші паруси.
Розвивайся й далі, мово наша рідна,
І про нас нащадкам вістку донеси.
1961 р
Про вірш
Урочистий гімн невичерпному лексичному багатству та вітальній силі рідної мови, осмисленої як знаряддя історичної боротьби народу та основа його духовної самобутності.
Історія
Вірш написано 1961 року — у період, коли в УРСР після хрущовської шкільної реформи 1958–1959 років загострилася загроза поступової русифікації освіти, що викликало потужну хвилю захисту українського слова з боку як шістдесятників, так і старшої плеяди радянських українських письменників.
Твір перегукується із класичними мовознавчими поезіями Максима Рильського («Мова») та Володимира Сосюри, демонструючи прагнення поета зафіксувати унікальну синонімічну спроможність та стилістичну гнучкість української лексики.
Щоб безпечно оприлюднити пафос захисту рідного слова в умовах цензурного нагляду, поет спирається на дозволений радянський наратив «спільної праці» та зброї у боротьбі «проти супостата», що дозволило утвердити високий статус української мови в офіційному друку.
Форма
Метрична канва базується на різностопному анапесті з переважанням три- та чотиристопних конструкцій, що надає звучанню наспівного, ораторсько-гімнічного та піднесеного характеру.
Строфіка організована за принципом розширених п'ятивіршів і класичних катренів з перехресним (абаб) та комбінованим римуванням. Автор віртуозно використовує ономатопею, внутрішню евфонію та градаційні ряди однокореневих слів.
Як читати
Поетичний текст побудований як захоплений естетичний експеримент: Підсуха демонструє розкіш мови не через абстрактні сентенції, а через нанизування розлогих синонімічних гнізд («ліс-лісок-лісочок, пуща, гай, діброва...», «хурделиця, віхола, завія, завірюха, хуртовина...»). Це наочно ілюструє поліфонію та образотворчу точність рідного слова.
Мова осмислюється діахронічно: вона виступає не лише естетичним інструментом («гнучка, як мрія»), а й дієвою зброєю у воєнних випробуваннях («помагало слово нам у боротьбі»), помічником у сатирі («звучало сміхом на полях плаката») та живим літописом звитяги.
Фінальна строфа виводить мову у категорію вічності: розгортається розгорнута морська метафора історичного поступу («дмуть вітри історії в наші паруси»), де рідне слово слугує містком між сучасниками та прийдешніми поколіннями, зберігаючи код національної пам'яті.
Теми: багатство української мови · рідне слово як зброя · національна самосвідомість · історична спадкоємність · краса і синоніміка мови · зв'язок поколінь