На волі
Панас Мирний
Устало сонце з-за діброви,
Туман погнало у яри
І усушило дрібні сльози
В старої бідної вдови.
Вже третій день гуля Вкраїна,
Вже третій день ревуть шинки –
Стрічає волю люд похилий,
І чоловіки, і жінки…
Вже третій день голота п'яна
Костить на чім не є панів,
Й вдова-кріпачка пригорнула
До серця двох своїх синів.
Й заплакала… Гарячі сльози
Побили із її очей.
“Мій Федоре та мій Василю!
Господь ззирнув на вас, дітей,
І дав нам волю! Не в ярмі,
Не на чужім кривавім полі
Споникнуть голови, в своїй,
В своїй жаданій долі-волі.
І не споникнуть, зацвітуть,
Як маків цвіт ув огороді.
Ніхто не знехтує в господі
Мого барвіночку…”
І тут,
Не спивши зроду ні чарчини,
Стара осьмушку узяла
І випила – зробилась п'яна
І п'яна плакать почала,
Потім заснула… й сниться їй,
Старій, і немощній, й дурній,
Якась своя особна воля:
Степи, і луки, й щастя-доля,
І огороди, і сади,
І діти сняться їй не ті,
Уже жонаті і заможні.
І ще щось снилось… Та чи можна
Всього казати? то бредня!
І п'яному тільки й верзеться…
Та й не тому, що п'є щодня,
А так, коли-то попадеться.
Ну, одним словом, що вона,
Вона побачила гетьмана
Та і прокинулась… аж гляне,
Що там, де зроду не була,
Вона лежить стара і п'яна,
А діти плачуть!.. Де ж вона?
Та воля? степ той, ті поля?
Де й сон той дівся! босі, голі,
Голодні… Тільки що на волі.
І вона діток за рученьки взяла
І в найми до шинку повела!
Про вірш
Гірка соціально-викривальна балада-роздум про ілюзорність царської селянської реформи 1861 року та трагедію зубожілого пореформеного селянства.
Історія
Поезія безпосередньо відгукується на проголошення маніфесту 19 лютого 1861 року про скасування кріпосного права в Російській імперії. Панас Мирний, спостерігаючи за реальним утіленням реформи на Полтавщині, бачив, що селяни, формально звільнені від поміщицької залежності, опинилися без землі й засобів до існування, потрапивши в нове, економічне та боргове ярмо шинкарів і орендарів.
Твір резонує із шевченківською традицією безкомпромісного викриття царської облуди (подібно до інвектив Тараса Шевченка 1859–1861 років). Поки офіційна пропаганда вихваляла 'царя-визволителя', Мирний показує зворотний бік народної ейфорії — трагічне похмілля селянства, одурманеного горілкою в шинках, замість обіцяного відродження рідної ниви.
Форма
Вірш написано чотиристопним ямбом із пірихіями, що створює розповідний, майже оповідно-баладний ритм із переходами від урочистого ліро-епічного зачину до різкої побутово-драматичної оповіді. Довжина рядків подекуди варіюється для передачі розмовних інтонацій, схлипувань та п'яного марення героїні.
Строфічна будова астрофічна, організована за принципом драматичного сюжетного розгортання через абзаци-сцени. Римування мішане — переважно перехресне та суміжне з чергуванням жіночих і чоловічих рим; характерне використання фольклорних асонансів і проривних приголосних у кульмінаційних місцях ('ревуть шинки', 'костить на чім не є панів').
Як читати
Композиція вірша побудована на жорсткому контрасті між пишним світанковим зачином і похмурою трагічною розв'язкою. Спершу сонце нібито 'усушило сльози вдови', а п'яна селянська маса святкує омріяну волю. Монолог вдови над синами сповнений сакральної материнської надії: вона бачить дітей не кріпаками, а квітучим 'маковим цвітом' і 'барвіночком' у власній світлиці.
Кульмінаційним художнім прийомом є алкогольно-маревний сон старої: сп'яніння постає єдиним способом убогої селянки вирватися в ідеальну проєкцію дійсності — туди, де розкинулися щедрі сади, де діти заможні й де вона бачить легендарного гетьмана як символ втраченої козацької державності та справедливості. Протверезіння постає нищівним фінальним ударом: діти голодні й босі, а омріяна 'воля' обертається тим, що мати власноруч веде синів у нове довічне рабство — в найми до шинку.
Теми: соціальна лірика · селянська реформа 1861 року · гірка доля вдови · ілюзорність волі · знедолене дитинство · викриття кріпосництва