Сиротина ж я,
Одинока я;
Ні до кого пригорнутись –
Гірка доля моя!
Округ люди живуть –
Вороги то мої, –
Ні до кого обізватись, –
Тяжке лихо мені.
Полюбила я,
Покохала я
Козаченька молодого –
То недоля моя!
Сусідочки мої
Вороженьки мені,
Взяли його, молодого.
Оддали в москалі.
І старіюсь я
Сиротою, одна,
Ні до кого прихилитись,
Гірка доля моя!
Елегійний ліричний вірш, у якому через народнопісенну стилізацію розкрито трагедію беззахисної сироти, розлученої з коханим через жорстокий рекрутський набір.
Поезія належить до ліричного доробку Панаса Мирного 1870-х років, коли письменник експериментував із пісенними жанрами, черпаючи натхнення з полтавського фольклору та традицій шевченківської романтичної лірики. В умовах імперських утисків української мови поетична творчість слугувала засобом збереження живої народної душі.
Рекрутчина постає однією з найглибших національних трагедій XIX століття. Панас Мирний змальовує стан повної екзистенційної безпорадності селянки-сироти, коли злий намір сусідів чи фатальний вибір громади віддає єдину близьку людину в «москалі» на десятиліття царської служби, прирікаючи героїню на вічну самотність.
Метрика вірша — коломийковий вірш у його пісенно-речитативній варіації, організований переважно тристопним і двостопним хореєм з дактилічними та жіночими закінченнями, що надає строфі плавної, протяжної пісенної мелодики голосіння.
Строфіка побудована на п'яти чотиривіршах (катренах) із перехресним та напівперехресним римуванням (abcb / aabb у варіаціях народної версифікації), підсиленим анафоричними повторами займенників та дієслів («Полюбила я, / Покохала я...»), паралелізмами й рефренними вигуками.
Образний світ поезії кристалізований навколо класичної фольклорної опозиції «сирота — вороже оточення». Втрата родинного тепла трансформує навколишній соціум на чужий і небезпечний простір («Округ люди живуть – / Вороги то мої»), де навіть звичайні сусіди перетворюються на фатальних «вороженьків», які руйнують чуже крихке щастя.
Кульмінаційний вузол драми полягає у відданні милого в солдати, що означає його символічну смерть для патріархального сільського космосу. Фінал твору замикає композиційне кільце: героїня повільно марніє і «старіється» без опертя («ні до кого прихилитись»), а її особисте горе зливається з вічним лейтмотивом гіркої дівочої долі в українській елегійній поезії.
Теми: сирітство · самотність · рекрутчина · трагічне кохання · фольклорні мотиви · туга за щастям