До Шевченка

Пантелеймон Куліш

O pie?ni gminna! ty stoisz na stra?y
Narodowego pami?tek ko?cio?a,
Z archanielskiemi skrzyd?ami i g?osem
Tu czasem miewasz i bro? archanio?a.

Mickiewicz

Тарасе, спогадай, як ти за нами
Хотів летіть у вирій по морозу,
Де вольна мати з вольними синами
І дочками пахучу щипле розу,

Любові цвіт, знаменуваннє миле
Блаженного життя на високостях,
Лестивий цвіт, як щастє легкокриле,
Як син про вірну дружбу в молодостях.

Втішаються, свободою щасливі;
Блищать над ними небеса безхмарні;
Сіяють у сріблі та в злоті ниви;
Понад пашнею китяхи янтарні.

Знудившися життєм своїм мертвецьким,
Жадали ми у вирій полетіти,
Де мертвий камінь під різцем мистецьким
Встає живий, щоб віковічно жити;

Де полотно пензльоване співає
Очам про всі дива краси таємні,
І вищу ліпоту небес являє,
І Тартара страшилища підземні;

Де нас музика до небес возносить
І хори ангельські дає нам чути…
Восхищене серденько смерті просить –
На крилах у Гармонії заснути.

Мій рідний брате, перед нами море
Всесвітньої науки одкривалось:
Втопили б ми у нім неволі горе
І в воскрешеніє свободи обмивались.

Втопили б ми в тім морі всю мороку,
Яка нам змалку голови морочить,
І тягне нас од Заходу к Востоку,
І азіацтво вічне нам пророчить.

Лиха нам доля, брате, не судила
Свої сніги на рози проміняти
І душу, що неволя придавила,
В зцілющих нуртах волі обновляти.

За нами темрява півночня вгналась
У всеоружжі деспоцтва сліпого,
І люба мрія, як міраж, розпалась
Від подиху московства навісного.

Ще не було Овідія й не буде,
Яким ти ставсь над мертвенним Аралом:
Таких пекельних нот не чули люде,
Які на серці в тебе звірство брало.

Ти десять літ з душею розлучався,
Співав, мов соловей в кошечих лапах,
Живий твій розум скристалізувався,
Твій дух поник на каторжних етапах…

Заголосили по тобі харіти,
І Україну сонну розбудили,
Устала мати: “Діти мої, діти!
Тепер навіки ми посиротіли.

Ой лелечко, мій дріб’язок убогий!
Москва ‘б вас буде потирати руки;
Поставить очі проти вас, як роги;
Чого не знав дід, знатимуть унуки”.

“Ні! – обізвешся з-над Дніпра, кобзарю, –
Світ не побачить Батия нового.
Переп’ят встане не тебе, Москалю,
Моє святе, моє пророче слово.

О слово рідне! ти стоїш на чаті
Предковічних пам’яток святині,
В ясній, блискучий херувимській шаті,
Як меч огненний, в нашій Україні.

Грішив я тяжко, яко син народу
І вихованець олухів письменних,
Що, в нам укравши, вкинули у воду
Ключ розуміння, задумів спасенних.

Та що скував я меч сей обоюдний,
Тим од гніва Премудрості спасуся,
Воскресну чистий у Великдень судний
І о спасенні людській звеселюся”.

Про вірш

Витончена сповідь про неповторність кохання, душевну чистоту та радість гармонійного злиття двох людських сердець.

Історія

Поезія належить до багатого доробку автора (Пантелеймон Куліш), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.

У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.

Форма

Метрична структура: трискладовий розмір (амфібрахій / анапест). Широкий елегійний розмір із глибоким диханням і хвилюванням строфи.

Катрени з гнучким римуванням, розраховані на виразну декламацію. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.

Як читати

Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («O pie?ni gminna! ty stoisz na stra?y»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.

У кульмінації («Свої сніги на рози проміняти») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.

Фінал вірша («І о спасенні людській звеселюся») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.

Теми: українська поезія · національна гідність · інтимна лірика · пейзажна лірика · філософія серця

Усі поети