Хожу берегами,
Та й не нахожуся;
Дивлюсь на сади зелені,
Та й не надивлюся,
Сади-виногради
В воду поринають;
Поуз берег ясні смуги,
Як срібло, сіяють.
Шукаю-питаю
Зеленої рути,
Щоб тебе, мій рідний краю,
Навіки забути.
В тобі, рідний краю,
Люди туманіють;
По степах твоїх розлогих
Будяки красніють.
Тобі, рідний краю,
Не дав Господь долі.
Розкинулась твоя доля
Могилами в полі.
Зійду на могилу,
Гляну на Вкраїну…
Помандрую в чужі землі,
Та там і загину.
1861
Живописна поетична картина української природи, сповнена тонких колористичних деталей та світлої елегійної задуми.
Поезія належить до багатого доробку автора (Пантелеймон Куліш), який зробив помітний і самобутній внесок у розвиток українського художнього слова свого часу. Твір відображає органічний зв’язок із національною культурною традицією та прагнення знайти власну неповторну інтонацію.
У вірші яскраво проявилася щирість ліричного переживання, глибока моральна позиція та увага до найтонших порухів людської душі, що робить його співзвучним переживанням читача будь-якої епохи.
Метрична структура: наспівний чотиристопний хорей. Фольклорно-романсовий наспівний хорей із виразною пісенною мелодикою.
Стрункі катрени з чергуванням відкритих і закритих рим. Звуковий лад відзначається природною гармонією вокалізму та продуманою системою інтонаційних акцентів.
Твір відкривається виразним образним або філософським зачином («Хожу берегами»), що відразу захоплює увагу читача та створює неповторну емоційну тональність.
У кульмінації («В тобі, рідний краю») ліричне почуття сягає найбільшої напруги: через зіставлення внутрішнього стану героїв із навколишнім світом розкривається глибинний підтекст твору.
Фінал вірша («Та там і загину») приносить відчуття гармонійного завершення естетичного задуму, залишаючи глибокий слід у свідомості читача та утверджуючи незнищенність духовних цінностей.
Теми: українська поезія · пейзажна лірика · сатира і мораль · краса і гармонія