Так далеко гра від життя, ой далеко,
що не ствердить небо землею, а землю небом.
Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку,
від мандрівки — ні зиску, ні збитку:
шва розшилася — ледве тримаються руки,
голова підмізинна нездала на штуки,
похилилась, бо їй не збагнуть
ні вертепних ходів, ні спонуки,
ані гри одноосібної суть.
В довгу скриню зануряться очі,
сміх потрісканий вткнеться в сукно,
сон той самий все сниться пророчо:
міль, а з скроні тече порохно.
***
Філософська лірика Павла Мовчана «Арлекін»: проникливе осмислення буття, краса рідного краю та пошук духовної рівноваги у мінливому світі.
Вірш «Арлекін» належить до багатого поетичного доробку Павла Мовчана (1980-ті рік), позначеного Шевченківською премією та високим визнанням українського читача.
Творчість автора є синтезом класичної традиції українського шістдесятництва та новітніх неомодерністських пошуків екзистенційної істини.
Струнка класична строфіка з виразним перехресним римуванням.
Прикметною ознакою є густий алітераційний звукопис, неочікувані метафоричні асоціації та напружений внутрішній рух ліричної думки.
У вірші «Арлекін» автор будує вишукану метафоричну картину, де кожна деталь навколишнього світу відлунює у внутрішніх порухах душі.
Поетична інтонація сповнена мудрої стриманості, драматизму та щирої віри у незнищенність духовних першооснов українського життя.
Твір вражає звуковою вивіреністю та естетичною досконалістю, засвідчуючи самобутнє місце поета в сучасній класиці.
Теми: павло мовчан · філософська лірика · внутрішній світ · буття і час · українська класика · краса слова