Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!…
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Кришталева симфонія весняної ночі: трепетний шелест липи під місяцем і народження першого солодкого кохання.
Тичина написав цей вірш 1912 року, коли навчався в Чернігівській духовній семінарії.
Юний поет, натхненний прогулянками чернігівськими парками над Десною, створив вірш настільки легкий і мелодійний, що його охоче читали на тогочасних літературних вечорах.
Твір став візитівкою раннього «сонячнокларнетного» періоду творчості Тичини.
Вірш складається з двох шестирядкових строф, написаних ямбом зі змінною довжиною рядка; короткий п’ятий рядок кожної строфи звучить як зітхання чи пауза.
Строфа відкривається й закривається майже тим самим рядком, і це кільцеве обрамлення робить вірш схожим на пісню.
Звукопис передає ледь чутний шелест листя під нічним вітром через шиплячі й сонорні звуки («шелестить», «спить», «солов’ї»).
Запитання «Ви знаєте, як липа шелестить у місячну ніч?» звернене до всього світу з наївним дитячим подивом перед красою буття.
Природа не просто слугує фоном: липа, солов'ї і місяць беруть участь у таїнстві кохання, підказуючи юним закоханим слова освідчення.
Це втілення абсолютної гармонії людини зі світом, де немає місця цинізму чи тривозі.
Теми: кохання · весна · ніч · природа · місяць · солов’ї · пейзажна лірика · «Сонячні кларнети»