Чи то недоля та неволя

Тарас Шевченко

Чи то недоля та неволя,
Чи то літа ті летячи
Розбили душу? Чи ніколи
Й не жив я з нею, живучи
З людьми в паскуді, опаскудив
І душу чистую?.. А люде!
(Звичайне, люде, сміючись)
Зовуть її і молодою,
І непорочною, святою,
І ще якоюсь… Вороги!!
І люті! люті! Ви ж украли,
В багно погане заховали
Алмаз мій чистий, дорогий,
Мою колись святую душу!
Та й смієтесь. Нехристияне!
Чи не меж вами ж я, погані,
Так опоганивсь, що й не знать,
Чи й був я чистим коли-небудь,
Бо ви мене з святого неба
Взяли меж себе — і писать
Погані вірші научили.
Ви тяжкий камень положили
Посеред шляху… і розбили
О його… бога боячись!
Моє малеє, та убоге,
Та серце праведне колись!
Тепер іду я без дороги,
Без шляху битого… а ви!
Дивуєтесь, що спотикаюсь,
Що вас і долю проклинаю,
І плачу тяжко, і, як ви…
Душі убогої цураюсь,
Своєї грішної душі!

Перша половина 1850, Оренбург

Про вірш

Пристрасна сповідь-інвектива: сумніви щодо осквернення власної душі життям серед підступних лицемірів і боротьба за збереження поетичної правди.

Історія

Створено на початку 1850 року в Оренбурзі незадовго до арешту поета в квітні того ж року.

Шевченко зазнавав цькування з боку заздрісників і провокаторів (зокрема прапорщика Миколи Ісаєва, який написав на нього донос про порушення заборони малювати й писати).

Атмосфера підступу, підозр і стеження викликала в поета глибоку моральну кризу й потребу безкомпромісного самосуду.

Форма

Драматичний монолог-інвектива, чотиристопний ямб із рваною будовою фраз, частими трикрапками, знаками оклику та перерваними реченнями.

Висока експресивність, зіткнення високих духовних понять («святе небо», «алмаз душі») з різкою просторічною лексикою («паскуда», «багно»).

Як читати

Поет піддає нещадному аналізу свій внутрішній стан, запитуючи, чи не втратив він первісної чистоти через вимушене життя серед «нехристян» і кар'єристів.

Метафора чистого алмаза душі, втоптаного в багно лицемірними ворогами, показує колосальну небезпеку конформізму й компромісів зі злом.

Усвідомлення власного спотикання стає для Шевченка очисним вогнем: через каяття й прокляття фарисеям він відвойовує право на святу правду свого слова.

Теми: чистота душі · опір розтлінню · лицемірство ворогів · самоаналіз митця · моральний бунт

Усі поети