Готово! Парус розпустили,
Посунули по синій хвилі
Помеж кугою в Сирдар’ю
Байдару та баркас чималий.
Прощай, убогий Косарале.
Нудьгу заклятую мою
Ти розважав-таки два літа.
Спасибі, друже; похвались,
Що люде і тебе знайшли
І знали, що з тебе зробити.
Прощай же, друже! Ні хвали,
Ані ганьби я не сплітаю
Твоїй пустині; в іншім краю,
Не знаю, може, й нагадаю
Нудьгу колишнюю колись!
Друга половина 1849, Косарал
Піднесений морський гімн початку плавання шхуни «Константин» по бурхливому Аралу — рідкісний момент відчуття простору, руху й волі.
Написано влітку 1849 року на острові Косарал перед виходом у друге тривале плавання Аральської експедиції.
Шевченко служив штатним художником експедиції під керівництвом капітана Олексія Бутакова, замальовуючи невідомі береги, миси та острови моря.
Морська стихія після душних казарм Орська дарувала поету ілюзію свободи й надихала на створення романтичних творів.
Динамічний маршовий чотиристопний ямб, сповнений пружної енергії морських хвиль і поривів степового вітру.
Короткі експресивні репліки й оклики («Готово! Парус розпустили...») створюють ефект живої присутності на палубі.
Розпущені вітрила стають символом розкутої творчої енергії та прагнення покинути похмурий берег солдатчини заради незвіданих просторів.
Хвилі Аральського моря, що ревуть під кілем шхуни, резонують із бунтівним духом поета, який кидає виклик кайданам і долі.
Вірш є унікальним для української класики зразком мариністичної поезії високого романтичного гарту.
Теми: Аральське море · шхуна Константин · морський похід · порив до волі · парус і вітер