Із-за гаю сонце сходить,
За гай і заходить.
По долині увечері
Козак смутний ходить.
Ходить він годину,
Ходить він і другу.
Не виходить чорнобрива
Із темного лугу,
Не виходить зрадливая…
А з яру та з лісу
З собаками та псарями
Іде пан гульвіса.
Цькують його собаками,
Крутять назад руки
І завдають козакові
Смертельної муки;
У льох його, молодого,
Той пан замикає…
А дівчину покриткою
По світу пускає.
Друга половина 1848, Косарал
Соціально-трагічна балада про кохання козака і дівчини, підступність розпусного поміщика, цькування парубка псами та долю дівчини-покритки.
Написано на острові Косарал наприкінці 1848 року; сюжет викриває дику поміщицьку сваволю на закрепащеному Правобережжі.
Шевченко неодноразово спостерігав і чув жахливі історії про те, як пани-кріпосники цькували непокірних мисливськими собаками й гноїли у підземеллях.
Коломийковий вірш із повільним, тривожним зачином і різким переходом до кривавої драми; виразний фольклорний звукопис.
Антитеза між вечірньою красою природи та звірячою жорстокістю панського полювання на живу людину.
Козак, що чекає на кохану, стає жертвою «пана-гульвіси», який розважається людськими стражданнями та руйнує щастя закоханих.
Цькування псами і кидання в льох символізують абсолютне феодальне свавілля, перед яким беззахисний простий селянин.
Вигнання знеславленої дівчини покриткою по світу завершує картину соціальної трагедії, закликаючи читача до святого обурення.
Теми: кріпосницька сваволя · панське звірство · доля покритки · розбите кохання · соціальна балада