Коло гаю к чистім полі
Тарас Шевченко
Коло гаю к чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі високії
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі.
Ото сестри-чарівниці —
Отії тополі.
Закохалися обидві
В одного Івана;
А Іван, козак звичайний,
Обох їх не ганив,
А лицявся то з тією,
То з другою любо…
Поки в яру увечері
Під зеленим дубом
Не зійшлися усі троє.
«Отак-то ти, кате!
Знущаєшся над сестрами…»
І пішли шукати
Трути-зілля, щоб Івана
Завтра отруїти.
Найшли зілля, накопали
І стали варити.
Заплакали, заридали…
А нема де дітись,
Треба варить. Наварили,
Йвана отруїли
Й поховали коло гаю
В полі на могилі.
І байдуже? Ні, не дуже.
Бо сестри ходили
Що день божий вранці-рано
Плакать над Іваном,
Поки самі потруїлись
Тим зіллям поганим.
А бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю,
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.
Друга половина 1848, Косарал
Про вірш
Баладно-фольклорний твір про дві тополі на могилі як вічний пам'ятник розбитому юному коханню й трагічній загибелі козака та дівчини.
Історія
Написано під час косаральської експедиції наприкінці 1848 року.
Шевченко продовжує глибоку народнопісенну традицію метаморфоз, коли нещасливі закохані після смерті перетворюються на дерева, сплітаючись вітами над степовою могилою.
Форма
Коломийковий розмір із чергуванням восьми- та шестискладових рядків; традиційна баладна строфіка та фольклорний паралелізм.
Виразний мелос народної балади з рефренами й плавними інтонаційними переходами.
Як читати
Дві тополі на могилі виступають символом непорушної духовної єдності, яку не змогли розірвати земні нещастя та смерть.
Могила серед чистого поля у шевченківській міфопоетиці є сакральним знаком козацького подвигу та збереженої пам'яті предків.
Твір сповнений світлого смутку та гармонії з природою, стверджуючи безсмертя щирого людського почуття.
Теми: фольклорна балада · символ тополі · козацька могила · вічне кохання · народна міфопоетика