Мій боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.
[1853 — 1859, Новопетровське укріплення — С.-Петербург]
Гнівне пророче звернення до Бога проти нової імперської війни: викриття коронованих катів, які заради користі та амбіцій знову проливають мужицьку кров.
Твір було розпочато як реакцію на початок Кримської війни (1853–1856), коли царська Росія вступила в криваве протистояння з Османською імперією, Британією та Францією.
Шевченко перебував у засланні в Новопетровському укріпленні й на власні очі бачив сотні рекрутів-селян, яких гнали на забій під Севастополь.
Остаточну редакцію вірша поет зафіксував у «Більшій книжці» у Петербурзі в листопаді 1858 — 1859 років.
Політична інвектива та скорботна молитва-протест, написана енергійним чотиристопним ямбом.
Гостра викривальна сатирична лексика («вінчані кати», «мов пси голодні за маслак») і карбована афористичність.
Поет сповнений гіркоти: ледве почалися розмови про реформи та полегшення селянської долі («Ми заходились розкувать своїм невольникам кайдани»), як самодержавні деспоти знову розпочали криваву бійню.
Порівняння царів і монархів із голодними псами, що гризуться за кістку, демаскує брехливий міф про священну війну, викриваючи її як загарбницький злочин за рахунок життя простих селян.
Шевченко пророче виступає проти всякої загарбницької війни, підносячи голос на захист пригніченого народу та його права на мирне вільне життя.
Теми: антивоєнна інвектива · вінчані кати · мужицька кров · Кримська війна · протест проти тиранії