Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі:
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола.
Та ніхто не докучає
І не розважає —
Чого болить і де болить,
Ніхто не питає.
Удвох, кажуть, і плакати
Мов легше неначе;
Не потурай: легше плакать,
Як ніхто не бачить.
4 октября 1845,
Миргород
Іронічний повчальний вірш про вибір долі у шлюбі: застереження проти користолюбства, співчуття до бідності та заклик обрати вільну долю й вірне серце.
Створено 4 жовтня 1845 року у селі В'юнище на Переяславщині одночасно з віршем «Не завидуй багатому».
Шевченко відгукується на поширену селянську проблему розрахунку у шлюбі, яка часто перетворювала подружнє життя на пекло взаємних докорів.
Твір увійшов до збірки «Три літа» і згодом став надзвичайно популярним у народі, набувши ознак прислів'я.
Жартівливо-дидактичний ліричний вірш; хореїчний пісенний розмір, наближений до народних приспівок та коломийок.
Конструкція будується на трикратній градації застережень: «Не женися на багатій... Не женися на убогій... А женися на вольній козачці».
Одруження з багатою обертається тим, що пан чи багачка вижене чоловіка з хати або пануватиме над ним, розтоптавши чоловічу гідність.
Бідна дружина несе безпросвітну злиденність і безпорадність, яка не дасть заснути від горя та плачу голодних дітей.
Справжнім виходом для вільної людини є пошук спорідненої душі — щирої та вільної козацької дочки, з якою і жити, і помирати не страшно.
Теми: шлюб і доля · народна мудрість · гідність бідняка · свобода серця · іронічне застереження