Ну що б, здавалося, слова

Тарас Шевченко

Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос — більш нічого.
А серце б’ється — ожива,
Як їх почує!.. Знать, од бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди! …..
Похилившись,
Не те щоб дуже зажурившись,
А так на палубі стояв
І сторч на море поглядав,
Мов на Іуду… Із туману,
Як кажуть, стала виглядать
Червонолицяя Діана…
А я вже думав спать лягать —
Та й став, щоб трохи подивиться
На круглолицю молодицю,
Чи теє… дівчину!.. Матрос,
Таки земляк наш з Островної,
На вахті стоя,
Журився сам собі чогось,
Та й заспівав,— звичайне, тихо.
Щоб капітан не чув, бо з лиха
Якийсь лихий, хоч і земляк.
Співа матрос, як той козак,
Що в наймах виріс сиротою,
Іде служити в москалі!..
Давно, давно колись
Я чув, як, стоя під вербою,
Тихенько дівчина співала,
І жаль мені, малому, стало
Того сірому-сироту,
Що він утомився,
На тин похилився,
Люде кажуть і говорять:
«Мабуть, він упився».
І я заплакав,— жаль малому
Було сіроми-сироти.
. . . . . . . . . . . . . . .
Чого ж тепер заплакав ти?
Чого тепер тобі, старому,
У цій неволі стало жаль —
Що світ зав’язаний, закритий!
Що сам єси тепер москаль,
Що серце порване, побите,
І що хороше-дороге
Було в йому, то розлилося,
Що ось як жити довелося,—
Чи так, лебедику?! «Еге…»

Друга половина 1848, Косарал

Про вірш

Шедевр шевченківської метапоезії про сакральну, всеперемагаючу силу живого слова, здатного зцілювати й воскрешати людські серця.

Історія

Створено на острові Косарал 1848 року під час напруженої роботи над «захалявними книжечками».

Поет переживав моменти глибокого містичного просвітлення, коли навіть у неволі слово дарувало йому абсолютну радість і зв'язок із Творцем.

Форма

Чотиристопний ямб із надзвичайно легкою, прозорою строфікою та природним інтонаційним диханням.

Твір побудований як парадоксальне риторичне здивування перед таємницею поетичного натхнення.

Як читати

«Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — більш нічого. А серце б'ється — ожива, як їх почує!..» — ця формула виражає квінтесенцію шевченківського розуміння мистецтва.

Слово тут постає не як риторична конструкція, а як духовна субстанція, благодать, що безпосередньо діє на серце, минаючи раціональні перепони.

Вірш стверджує божественну природу творчості: поет виступає лише провідником вищої правди, яка дарує людині сльози каяття та любові.

Теми: магія поетичного слова · воскресіння душі · таємниця натхнення · божественна благодать · сила мистецтва

Усі поети