Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Тарас Шевченко
Нудно мені, тяжко – що маю робити?
Молитися богу? Так думка не та!
Не рад би єй-богу, не рад би журитись,
Та лихо спіткало, а я сирота.
Нема кому в світі порадоньки дати,
Нема з ким прокляту журбу поділить,
Ніхто не пригорне, як рідная мати,
Ніхто не спитає: “Що в тебе болить?”
Зелена діброва – та що мені з того,
Що вона зелена в чужому краю!..
Цураються люди мене, як чужого,
А чи привітають – жалю завдають!
Вони п’ють, гуляють, у них доля дбає,
А в мене немає – сміються мені:
“Чи бачиш, меж нами ледащо гуляє!”
Ледащо?..А за що!.. Що на чужині!
Гуляйте, глузуйте – ваша доля мати,
А мені меж вами немає де стать.
Я в сірій свитині, ви пани багаті,
Не смійтеся ж з мене, що я сирота!
Прибуде година, коли не загину –
Меж вами, панами, недоля моя, –
Полину, побачу свою Україну:
То ненька рідненька, то сестри стоять –
В степу при дорозі – високі могили…
Отам моя доля, там світ божий милий!
1837
Про вірш
Драматична пізня медитація самотнього й виснаженого поета про душевну спустошеність, безвихідь петербурзького побуту та невгамовну спрагу щирої любові.
Історія
Вірш написаний у Санкт-Петербурзі наприкінці 1860 року, в останні місяці життя тяжкохворого Шевченка, коли остаточно розвіялися надії на одруження з Ликерою Полусмаковою та повернення назавжди в Україну.
Поет почувався відчуженим у вогкому північному місті, оточений фальшивим співчуттям салонної публіки та дедалі гострішим фізичним знесиленням від серцевої хвороби.
Твір зафіксував глибокий психологічний криз митця, котрий відчуває наближення фатального кінця, але серцем прагне простого людського тепла, якого був позбавлений усе життя.
Форма
Написаний чотиристопним хореєм із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим; рваний синтаксис передає перебої дихання й внутрішній біль ліричного героя.
Побудований у формі болісного монологу-самозапитування, де відчайні оклики чергуються з гіркими сповідницькими констатаціями безпорадності.
Як читати
Вірш відтворює екзистенційну кризу людського духу перед обличчям безодні самотності: навіть молитва втрачає канонічну форму й перетворюється на німий докір долі.
Мотив «нудьги» і «тяжкості» тут позбавлений романтичної пози — це реальний фізичний і духовний тягар митця, що згоряє у холодному кам'яному полоні чужої столиці.
Попри безпросвітну печаль, крізь текст пробивається нездоланна гуманістична віра в те, що єдиним справжнім порятунком людини на землі є щире й самовіддане серце.
Теми: самотність і туга · душевна спустошеність · передчуття смерті · пізня лірика · пошук любові · петербурзьке відчуження