Сон (На панщині пшеницю жала)
Тарас Шевченко
Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
І сниться ій той син Іван
І уродливий, і багатий,
Не одинокий, а жонатий
На вольній, бачиться, бо й сам
Уже не панський, а на волі;
Та на своїм веселім полі
Свою-таки пшеницю жнуть,
А діточки обід несуть.
І усміхнулася небога,
Проснулася — нема нічого…
На сина глянула, взяла
Його тихенько сповила
Та, щоб дожать до л а н о в о г о,
Ще копу дожинать пішла.
13 липня 1858, С.-Петербург
Про вірш
Соціально-трагедійна балада-образ про кріпачку-жницю, яка в коротку мить знеможеного сну бачить щасливу долю сина, розбиту жорстокою реальністю панського лану.
Історія
Вірш написаний 13 липня 1858 року в Петербурзі та присвячений письменниці Марку Вовчку, чиєю прозою про гірку долю селян Шевченко глибоко захоплювався.
Твір перегукується з ранньою поезією Шевченка, але написаний із досконалою психологічною глибиною та сконденсованим болем за кріпосницьку неволю рідного краю.
Форма
Чотиристопний ямб із багатством пірихіїв, що передає неквапну, важку ходу змореної працею людини.
Композиція побудована на різкому контрасті трьох частин: виснажлива реальність жнив, світла ілюзія сну та болісне пробудження до неволі.
Як читати
Сон постає єдиним психологічним прихистком поневоленої жінки: вона бачить сина Івана дорослим, вільним, одруженим із вільною дівчиною на власному полі.
Цей міраж материнського щастя робить її пробудження нестерпно трагічним: «Прокинулась — нема нічого... / Взяла снопа, пошкандибала / Івана глупого годувать».
Шевченко досягає найвищої сили узагальнення: образ жниці стає алегорією всієї покріпаченої України, позбавленої права на людське щастя.
Теми: доля жінки-кріпачки · материнська любов · панщина та неволя · ілюзія щастя · соціальна трагедія