Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено),
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
27 іюня [1860, С.-Петербург]
Пристрасний філософський плач-звернення до світла істини й волі, яке церковники та царі намагаються скувати й запроторити в темний льох брехні.
Вірш написаний 27 червня 1860 року в Петербурзі як відгук на гострі суспільні суперечки навколо просвітництва й поширення недільних шкіл для народу.
Шевченко активно переймався народною освітою, готував власний «Буквар южнорусский», тому будь-які спроби влади затьмарити знання цензурою викликали в нього бунтівне обурення.
Чотиристопний хорей народнопісенного та заклинального типу, побудований на ритмічних повторах і градаціях.
Образний лад спирається на світлову антитезу (ясний світ, сонце — кайдани, темний льох, морок).
«Світ ясний» символізує розум, просвіту, свободу людської душі та первозданну правду, яку деспоти прагнуть приховати від простого люду.
Поет звинувачує володарів у заміні живої віри на обрядову темноту («попи й царі ошукали»), засліплюючи очі народові, аби тримати його в довічній покорі.
Твір завершується вірою у неминучий світанок: світло неможливо ув'язнити навічно, воно розіб'є мури льоху й освітить оновлену землю.
Теми: просвіта і темрява · боротьба за свободу духу · викриття попівщини · сакральне світло · непоборність істини