Така, як ти, колись лілея
На Іордані процвіла
І воплотила, пронесла
Святеє слово над землею.
Якби-то й ти, Дністровий цвіте…
Ні, ні! Крий боже! Розіпнуть.
В Сибір в кайданах поведуть.
І ти, мій цвіте неукритий…
Не вимовлю…
Веселий рай
Пошли їй, господи, подай!
Подай їй долю на сім світі
І більш нічого не давай.
Та не бери її весною
В свій рай небесний, не бери,
А дай твоєю красотою
Надивуватись на землі.
19 апреля 1859, [С.-Петербург]
Елегійний поетичний етюд-порівняння чистої краси юної дівчини з біблійною лілеєю над Йорданом, затьмарений тривогою за її майбутню жіночу долю в жорстокому світі.
Вірш написаний на початку 1859 року в Петербурзі, коли Шевченко багато спілкувався з молодим українським товариством і мріяв про створення власної родини.
Шевченко використовує біблійні ремінісценції, які в цей період слугують йому універсальною мовою для роздумів про чистоту, жертовність і трагізм людського існування.
Чотиристопний ямб із тонким пісенним інтонуванням і чергуванням жіночих та чоловічих рим.
Стиль мініатюри вирізняється прозорістю синтаксису, ніжним романсовим колоритом і відтінком світлої печалі.
Образ лілеї, що цвіла на берегах Йордану, символізує безгрішну первозданну дівочу красу й духовну непорочність.
Поет контрастує цю природну досконалість із небезпеками жорстокого світу, де чистота часто приречена на зневагу чи самотність.
У творі звучить щемливий лейтмотив пізньої лірики Шевченка — трепетне благоговіння перед жіночістю як найвищим Божим даром на землі.
Теми: жіноча краса · символ лілеї · тривога за долю · біблійні паралелі · елегійний роздум