У бога за дверми лежала сокира

Тарас Шевченко

У бога за дверми лежала сокира.
(А бог тойді з Петром ходив
По світу та дива творив).
А к а й з а к на хирю
Та на тяжке лихо
Любенько та тихо
І вкрав ту сокиру.
Та й потяг по дрова
В зелену діброву;

Древину вибравши, та й цюк!
Як вирветься сокира з рук —
Пішла по лісу косовиця,
Аж страх, аж жаль було дивиться.
Дуби і всякі дерева
Великолітні, мов трава
В покоси стелеться, а з яру
Встає пожар, і диму хмара
Святеє сонце покрива.
І стала тьма, і од Уралу
Та до т и н г и з а до А р а л у
Кипіла в озерах вода.
Палають села, города,
Ридають люди, виють звірі
І за Тоболом у Сибірі
В снігах ховаються. Сім літ
Сокира божа ліс стинала,
І пожарище не вгасало.
І мерк за димом божий світ.
На восьме літо у неділю,
Неначе ляля в льолі білій,
Святеє сонечко зійшло.
Пустиня циганом чорніла:
Де город був або село —
І головня уже не тліла,
І попіл вітром рознесло,
Билини навіть не осталось;
Тілько одним одно хиталось
Зелене дерево в степу.
Червоніє по пустині
Червона глина та печина,
Бур’ян колючий та будяк,
Та інде тирса з осокою
В яру чорніє під горою,
Та дикий інколи кайзак
Тихенько виїде на гору
На тім захилім верблюді.
Непевне діється тойді:
Мов степ до бога заговорить,
Верблюд заплаче, і кайзак
Понурить голову і гляне
На степ і на К а р а б у т а к.
С и н г и ч а г а ч кайзак вспом’яне,
Тихенько спуститься з гори
І згине в глиняній пустині…

Одним єдине при долині
В степу край дороги
Стоїть дерево високе,
Покинуте богом.
Покинуте сокирою,
Огнем не палиме,
Шепочеться з долиною
О давній годині.
І кайзаки не минають
Дерева святого.
На долину заїжджають,
Дивуються з його,
І моляться, і жертвами
Дерево благають,
Щоб парості розпустило
У їх біднім краї.

[Перша половина 1848, по дорозі з Оренбурга до Раїма]

Про вірш

Гірка філософсько-сатирична притча про походження насильства та викриття самодержавної влади, яка вкрала сокиру в Бога, аби поневолити людство.

Історія

Створено на Косаралі 1848 року в період напружених роздумів про витоки деспотизму, соціальної несправедливості та царського гніту.

У цьому творі поет трансформує фольклорні апокрифічні легенди про першотворення світу у гостру політичну алегорію.

Форма

Вільний ямб із багатством інтонаційних зламів; поєднання казкової архаїчної розповіді з вибуховим сатиричним памфлетом.

Широке використання народних фразеологізмів, бурлескних елементів та біблійної символіки.

Як читати

Сокира як символ творчої праці (будування житла, обробітку землі) перебувала під опікою Творця, доки біси та царі не викрали її для загарбання і вбивства.

Шевченко знімає будь-який сакральний ореол із самодержавства: правителі постають як злодії та маніяки насильства, що спотворили божественний порядок речей.

Твір попереджає про неминучість народного суду: та сама сокира, що служила тиранам, зрештою стане знаряддям святої відплати («громадою обух сталить»).

Теми: сатира на самодержавство · апокрифічна притча · походження насильства · сокира як символ суду · антимонархічний пафос

Усі поети