Якби мені, мамо, намисто
Тарас Шевченко
Якби мені, мамо, намисто,
То пішла б я завтра на місто,
А на місті, мамо, на місті
Грає, мамо, музика троїста.
А дівчата з парубками
Лицяються. Мамо! Мамо!
Безталанна я!
Ой піду я богу помолюся,
Та піду я у найми наймуся,
Та куплю я, мамо, черевики,
Та найму я троїсті музики.
Нехай люде не здивують,
Як я, мамо, потанцюю.
Доленько моя!
Не дай мені вік дівувати,
Коси мої плести-заплітати,
Бровенята дома зносити,
В самотині віку дожити.
А поки я заробляю,
Чорні брови полиняють.
Безталанна я!
Друга половина 1848, Косарал
Про вірш
Зворушливе звернення бідної дівчини до матері про бажання мати намисто й стрічки, аби не терпіти насмішок від пихатих багачок.
Історія
Створено наприкінці 1848 року на Косаралі й занесено до захалявного зошита.
Шевченко добре пам'ятав становище кріпацьких дівчат-сиріт у Кирилівці, які не мали святкового одягу й зазнавали принижень від заможних односельців.
Поет тонко передає соціальну нерівність через матеріальну деталь народного побуту.
Форма
Інтимний ліричний монолог-сповідь, складений коломийковим віршем.
Використано живу розмовну інтонацію довірливої розмови доньки з матір'ю, наповнену зменшувально-ласкавими формами.
Як читати
Прагнення бідної дівчини мати червоне намисто — це не легковажне кокетство, а захист своєї людської гідності та краси від глуму багатіїв.
У словах героїні бринить тихий біль бідності, де навіть проста дівоча оздоба стає недосяжною мрією.
Шевченко з глибоким гуманізмом утверджує право кожної знедоленої душі на радість, любов і святковість у житті.
Теми: червоне намисто · дівоча бідність · соціальна зневага · довірлива розмова з матір'ю · людська гідність