Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
Гайок, садочок розвели
Кругом хатини. І пишались,
Неначе князі. Діти грались,
Росли собі та виростали…
Дівчаток москалі украли,
А хлопців в москалі забрали,
А ми неначе розійшлись,
Неначе брались — не єднались.
5 декабря [1860, С.-Петербург]
Зворушлива ідилічна замальовка про щасливе поєднання двох літніх самотніх сердець, які знайшли одне в одному тепло, любов і оновлення на схилі віку.
Вірш написаний на початку грудня 1860 року в Петербурзі як відгук на звістку про одруження когось із давніх знайомих або як щемлива компенсаторна мрія самого поета.
Перебуваючи на порозі фатальної розв'язки власного життя, Шевченко щиро тішився кожним проявом людського щастя й домашньої злагоди навколо.
Чотиристопний ямб із надзвичайно ритмічним нанизуванням дієслів («Зійшлись, побрались, поєднались, / Помолоділи, зажили...»).
Лапідарний синтаксис створює відчуття нестримного й легкого руху до щастя.
Поєднання двох доль розглядається як диво морального омолодження: щира турбота розганяє морок самотності й повертає душі весну.
Шевченко доводить, що любов не має вікових меж, і навіть після довгих років страждань людина гідна знайти свій теплий куточок.
У цьому вірші звучить світла, беззаздрісна доброта поета, чия здатність радіти за інших залишалася бездоганною навіть у найтяжчі хвилини хвороби.
Теми: пізнє кохання · радість подружжя · духовне омолодження · перемога над самотністю · світла ідилія