Матвіїв алмаз

Валентин Чемерис

В сім'ї слюсаря Матвія Сороки сталася така пригода: п'ятирічний синок Льонька, граючись у кімнаті в партизанів, ненароком розбив шибку.

Схопивши гарячого потиличника, Льонька шмигнув за шафу і притаївся, аби перечасувати в схованці батьків гнів.

Вранці, коли Матвій збирався на роботу, дружина дала йому п'ять карбованців.

— Йтимеш з роботи, забіжиш у "Тисячу дрібничок" і купиш алмаз. Сам засклиш вікно,— коротко веліла йому.

Повернувся Матвій додому не о п'ятій, як завжди, а о восьмій вечора.

— Придбав склоріз?—до нього дружина.— Чи, може, гроші пропиячив?

— Та-а…— мнеться Матвій.— Ро-розумієш, я не пропропив. Вибрали мене сьогодні в редколегію нашої стінної газети.

— Вітаю, а де алмаз?

— Та ро-розумієш, вибр-рали… Хлопці кажуть, випити за це треба. Щоб я, виходить, добре писав… Ну, не міг же я в кущі… Це ж нечесно. От і пропили. Така вже тра-традиція.

Дружина погнівалась трохи, а ранком знову п'ятірку тицяє.

— Це на алмаз! Та гляди ж мені!..

Чекала Матвія аж до дев'ятої вечора. Аж ось і вія приходить, чуб до лоба прилип, очі блищать, щось веселе наспівує.

— Придбав?

— Та-а-а…— спіткнувся Матвій на рівному.

— Знову очі заливав? — ойкнула дружина.

— Та ні-і… Не пропив… Чесне слово, не пропив. Р-ро-зумієш, сьогодні на засіданні цехкому висунули мене керівником антирелігійного гуртка. Хлопці и глаголять, що треба… щоб я, значить, ду-дурман релігійний розганяв… Ну, р-р-розумієш, не міг же я в кущі… Така вже традиція. От і посиділи в кафе… Хіба я винуватий, що мене вибрали?

— Оце традиції! — кипіла дружина.

Збігло два дні. Дружина гнівалась, а на третій день завалася:

— Треба щось із шибкою робити. Холодно ж!

— Давай п'ятірку,— каже Матвій.— Неодмінно куплю.

І знову Матвій причовгав о дев'ятій вечора. Метнула на нього дружина розпачливий погляд і в крик:

— Куди тебе сьогодні вибирали?

— В добровільне пожежне товариство заводу,— і чоловім ухопився за одвірок, щоб не впасти.— А хлопці тут як тут: треба випити, щоб не горіло ніде… Не міг же я в кущі… Та й традиція…

Ночував Матвій на кухні.

Бранці дружина ухвалила:

— Більше я тобі не довіряю. Сама куплю алмаз.

А в обідню перерву вона подзвонила чоловікові на роботу.

— Матюшо,— ніжно щебетала вона.— Не забудь сьогодні зайти до скляра, щоб навідався до нас і засклив шибку.

— Ти ж брала п'ятірку на алмаз! — здивувався чоловік.

— Ну розумієш…— ще ніжніше защебетала дружина.— Мене щойно вибрали в жіночий комітет фабрики…

Про вірш

Їдка побутова сатира на хронічний радянський алкоголізм, лицемірство громадських навантажень та абсурдну кругову поруку виробничих колективів. Настрій оповідання коливається від комічного розпачу до гіркого викриття соціальної деградації.

Історія

Гумореска належить до класичного масиву антиалкогольної сатири Валентина Чемериса брежнєвського періоду, коли за широким фасадом будівництва комунізму та розгалуженої системи так званих «громадських доручень» (цехкоми, стінгазети, товариства тверезості чи войовничих безбожників) процвітав побутовий алкоголізм як єдина реальна форма позаробочої соціалізації робітничого класу.

Твір органічно вписується в традицію української фейлетонної прози, яка показувала занепад родинного побуту та безпорадність «маленької людини» перед всепроникним ритуалом обов'язкового виробничого чаркування під будь-яким суспільно значущим приводом.

Форма

Мала прозова гумореска репортажно-новелістичного типу. Композиція побудована за принципом кумулятивного повтору: щоденне вручення грошей дружиною, сподівання на купівлю побутового алмазного склоріза, зрив у пиятику та вечірнє комічне звітування Матвія.

Мовна тканина твору майстерно фіксує нетверезу артикуляцію героя через алітерації, заїкання й повтори («ро-розумієш», «вибр-рали», «тра-традиція»), що контрастує з сухими імперативами обуреної дружини.

Як читати

Образ «алмазу» в структурі оповідання функціонує як амбівалентний символ: на поверхневому рівні це побутовий інструмент (склоріз), необхідний для латання розбитої домашньої шибки, а на глибинному — недосяжний ідеал порядку, благоустрою та твердості характеру, які герой неспроможний віднайти у своєму житті.

Комізм ситуації підсилюється цинічним обґрунтуванням пиятик: офіційні ідеологічні структури (редакція стінгазети, антирелігійний гурток) стають лише легітимним приводом для «традиційного» застілля. Через це Чемерис блискуче показує тотальну девальвацію радянських інститутів, перетворених народом на порожній ритуал виправдання власної слабкості.

Теми: побутовий алкоголізм · соціальна деградація · радянське лицемірство · сімейні негаразди · громадські навантаження · сатира на виробничий побут

Усі поети