Всенетакія

Валентин Чемерис

ПРИГОДА ПЕРША

Чи знаєте ви, що найважче у світі? А втім, гадати, мабуть, не варто. Запитайте краще про це в учня третього "А" класу Грицька Зінька із села Лоцманки, і ви дістанете точну і вичерпну відповідь. Виявляється, що найважче у світі — бути уважним на уроці, сидіти за партою і ні про що стороннє не думати. Тобто не соватися за партою, не дивитись у вікно на Дніпро, не мріяти про футбол, не смикати Олену Швидку за кіски, не пускати літачків, не шепотітися з Толиком Прокопенком, не підбивати Валі Покотилу, не… Ох, і багато ж набереться ще отих "не"!

А дома що найважче? На глибоке Грицеве переконання, це вчити уроки, коли тобі кортить на вигін, де твої друзі з галасом ганяють м’яча, не рвати штанів, не збивати черевиків, не лазити по деревах і ярах за селом, перед обідом мити руки і… Одне слово, побільше вчити уроки і поменше гуляти. Ще й лягати о дев’ятій, знаючи, що мама й тато після програми "Час" дивитимуться кіно… А потім найважче встати о сьомій, щоб без двадцяти вісім бути у школі. Слухняним, зразковим, з вивченими уроками.

Ох, як це важко, ви навіть уявити собі не можете!

Ось і цього разу, помахуючи портфелем, спішив Гриць до школи, а опинився у вибалках за селом. Просто так, на хвилинку забіг. А у вибалках гарно, там отакезні волохаті джмелі гудуть. І раптом з-за дикої груші вилетів метелик. Знаменита "мертва голова"! Таж такого метелика у їхньому класі ще ніхто не мав! Великий, наче вбраний в чорний оксамит, метелик з білим черепом на спині повільно пролетів через галяву і зник. Як Грицько не бігав, не шукав — марно. І метелика не зловив, і портфель невідомо де приткнув, і, звичайно ж, на заняття запізнився…

"Знову батька до школи викличуть", — тяжко зітхнув хлопець.

Зненацька згори долинуло якесь легке потріскування. Гриць звів голову: просто перед ним на галяву опускалася срібляста куля, що розсіювала навколо себе голубувате сяйво. Ось із неї висунулися три ноги, трохи зігнуті в колінах, а зверху з’явилися дві довгі гнучкі лозини. Сідаючи, чи то пак стаючи ногами в траву, куля трохи пострибала і завмерла. Тоді відчинилися дверці, і на галяву з кулі вистрибнув хлопчик. Зросту він був такого, як і Гриць, але дивний якийсь, смішний. Наче великий мураш. Руки-ноги тонкі, голова здоровенна, очі круглі, ще й вуха отакі!.. І все стрибає, стрибає. Гриць засміявся.

— Ей, ти, коник-стрибунець! Що то в тебе на голові?

— То антени, — сказав хлопчик-мураха.

— Ти часом не із станції юних техніків утік? — поцікавився Грицько. — Я Грицько Зінько, а ти хто такий?

— А я — Шмигик-Мигик, — каже той. — Я дуже прудкий і непосидючий.

Стрибнув і зник за кущем. Метнувся за ним Гриць, а Шмигик-Мигик уже позад нього сміється.

Валентин Чемерис — Боривітер Валентин Чемерис — Королевий цвіт Валентин Чемерис — Таємна асамблея фан-клубу "Микола Гоголь" Ще 94 твори → Біографія Валентина Чемериса

— Прудкий! — згодився Гриць. — Ото здивуються у школі, як про тебе розкажу. Погано, що я в школу запізнився.

— Хіба це погано, коли в школу запізнюються? — спитав Шмигик Мигик. — От новина-а… Та у нас за це тільки хвалять.

— Ти з неба звалився? — здивувався Гриць.

— Ага, — не образився хлопчик. — У нас, всенетаківців, хто коли захоче, тоді і йде до школи.

— А хто ж ви такі — всенетаківці?

— Ті, хто живе на планеті Всенетак.

— У вас і вдома уроків не треба вчити?

— Не треба.

— А що ж ви тоді робите? — не йняв віри Гриць.

— Байдики б’ємо. У мене, наприклад, перший розряд з биття байдиків! — Шмигик-Мигик аж запишався.

— От би у вас пожити! — заздрісно мовив Гриць.

— Гайда! — Шмигик-Мигик відчинив дверцята кулі. — Сідай. І ти будеш щасливий на планеті Всенетак.

Гриць повагався, а тоді махнув рукою і пішов за Шмигиком-Мигиком у сріблясту кулю. Дверці за ними зачинилися, і куля легко та плавно почала підійматися.

— Ой, летимо! — вигукнув Гриць, побачивши в ілюмінаторі, як далеко внизу зменшувались хати.

Зменшувалась і гора, що тяглася понад Дніпром, розтанула двоповерхова школа із садом та стадіоном. І дивно: защемило у Гриця серце. Так йому захотілося зайти у свій клас, сісти за парту… Але — пізно. Куля, набираючи швидкість, несла Грицька Зінька у щасливу країну, де можна з ранку й до вечора тільки те й робити, що… нічого не робити.

ПРИГОДА ДРУГА

Ось так зовсім негадано для самого себе і опинився Грицько Зінько того ранку у всенетаківській школі.

І почалось неймовірне.

Вчителька щось розповідала, але її ніхто не слухав. Клас гудів, як вулик: хто смикав дівчаток за кіски, хто пускав паперових літачків, хто давав сусідові щигля. А вчителька не звертала аніякогісінької уваги на той шарварок. Гриць так розгубився, що сидів за партою наче приклеєний і ніяк не міг збагнути, куди ж він потрапив. Та ось нарешті і перевірка домашніх завдань. Перший вийшов до дошки Шмигик-Мигик.

— Домашнього завдання я не виконав! — весело, на увесь клас вигукнув він. — Я гуляв, потім літав на планету Земля, ніколи було.

— Сідай, "п’ять", — сказала вчителька.

Шмигик-Мигик, широко усміхаючись, шепнув Грицеві:

— Ось як легко у нас заробляти п’ятірки!

— А може, ваша п’ятірка така, як у нас одиниця? — запитав Гриць. — Одиницю у нас теж зовсім легко схопити.

Приятель не встиг відповісти, бо вчителька викликала до дошки ще одного учня. Той весело відповів, що двічі по два буде три або ж п’ять.

— Не знаєш, — мовила вчителька. — Сідай, "п’ять".

— Ого! — вихопилось у Гриця. — Не знаєш і "п’ять"!

Вчителька пильно глянула на Гриця.

— Здається, новенький нам щось хоче сказати?

Гриць випалив:

— Двічі по два буде чотири!

— Правильно. Сідай. "Два".

Гриць сів, але відразу ж і схопився.

— Як "два"? Завіщо?

— За те, що знаєш, — спокійно сказала вчителька. — П’ятірка ставиться лише тим, хто нічого не знає. Та й за поведінку ставлю тобі одиницю.

— Треба ж навпаки! Хто пустує, тому одиницю ставлять. А я сидів тихо! — вигукнув Гриць.

Що тут зчинилося у всенетаківському класі! Всі так і зайшлися реготом. І казали, що на планеті Земля просто все переплутано, все навпаки…

— Та ні, це у вас усе навпаки, — намагався довести Гриць, але ніхто з учнів його не слухав. Більше того, Гриця одностайно визнали "Великим— Превеликим Вигадником і Фантазером".

— Думав тихенько посидіти і п’ятірку схопити? — разом з усіма сміявся і Шмигик-Мигик. — У нас за п’ятірку, брате, треба до сьомого поту пустувати на уроці

ПРИГОДА ТРЕТЯ

Після уроків Шмигик-Мигик запросив Гриця до себе додому. Тільки вони переступили поріг, як Шмигик-Мигик кинув батькові портфель і сказав:

— Щоб до вечора всі мої уроки були пороблені! А мені ніколи: футбол!

— Синку! — забідкався батько. — Я ж поспішаю на роботу.

— Доки не поробиш уроків — ніяких робіт— звелів Шмигик-Мигик. — Та старайся, щоб мої домашні завдання були найкращі. Я не збираюся через тебе червоніти перед усім класом!

Батько позітхав-позітхав і мусив погодитись.

— Точнісінько, як і у нас на Землі, — подумав Гриць. — Тільки все навпаки. Бо мені батько каже: не повчиш уроків — не смій гуляти. Та старайся, щоб я не червонів перед учителем за тебе!

До вечора Шмигик-Мигик і Гриць ганяли м’яча. А нагулявшись вволю, Гриць спитав свого друга, чи не пора їм уже спати.

— Це у вас на Землі діти рано лягають, — вигукнув приятель. — Скільки разів тобі повторювати, що в нас усе не так. У нас батьки лягають о дев’ятій вечора, а діти дивляться кіно хоч і до півночі.

О дев’ятій вечора, подивившись мультфільм для дорослих, батьки Шмигика-Мигика і справді полягали спати. Щоправда спершу не хотіли, вередували, точнісінько, як на Землі вередують діти, але Шмигик-Мигик гримнув, і батьки змушені були скоритися.

— Ну, Грицю, тепер ми вільні птиці! — Шмигик-Мигик увімкнув телевізор, і на голубому екрані з’явилася назва кінофільму.

— Читай, Грицю, швидше, як кіно називається?! — закричав Шмигик-Мигик.

— "Пригоди Чорної маски". Серія сто сорок сьома. Хіба ти сам не прочитаєш? — здивувався Гриць.

Шмигик-Мигик знизав плечима.

— А як же я прочитаю, коли не вмію?

— Як?.. — Гриць навіть про сто сорок сьому серію "Чорної маски" забув. — Зовсім не вмієш читати?

— Не вмію! — Шмигик-Мигик почав гніватись. — Чого ти причепився? Скільки разів я пояснюватиму, що у нас усе не так! За мене ж батьки домашні завдання роблять, тому я й читати не тямлю. І не заважай мені дивитися про Чорну маску. Тссс!..

Починається…

Але стомлений Гриць заснув, так і не додивившись незвичайних пригод Чорної маски. І снилося йому, що він удома, на Землі… Ранок. Гриць веде свого батька. І батько міцно тримається за синову руку, а другою крутить сивий вус. І йдуть вони… Куди б, ви думали? У дитячий садок, що називається тепер батькосадок.

— Мені ж на роботу, який садок? — пхинькає та вередує батько. — Це я тебе колись туди водив. Я, а не ти мене.

— А тепер усе навпаки, — повчає Гриць. — Тепер діти водять своїх батьків у садок! Ясно?

— Та ясно, — зітхає батько. — Ти хоч рано мене забереш?

— Як нагуляюсь, так і заберу, — обіцяє син. — А ти ж гляди, тату, слухайся і не бешкетуй!

І, прокинувшись, засміявся.

— Ну й дивні ж сни сняться на чудернацькій планеті Всенетак!

ПРИГОДА ЧЕТВЕРТА

Поснідавши, Шмигик-Мигик і Гриць гайнули в місто. Тиняючись вулицями, хлопці спинилися біля химерного будинку з написом на фасаді: "Будинок іграшок". Гриць хотів було зайти, але на дверях виріс грізний робот і сердито заблимав лампочками.

— Дітям заборонено заходити у Будинок іграшок! — проскрипів він металевим голосом.

— Як це заборонено? — розгубився Гриць, бо такого він ще жодного разу не чув на Землі.

Робот байдуже миготів лампочками.

— На планеті Всенетак іграшки тільки для дорослих! — проказав він. — Можете привести свого тата чи маму, бабусю чи дідуся і вибрати для них іграшку.

— Тю! — вихопилося в Гриця.

— Що означає "тю"? — запитав робот. — У моїй електронній пам’яті такого слова немає.

Гриць махнув рукою.

Побалакай з вами! У нас, на Землі, іграшки тільки для дітей, а ви…

— Послухайте… Е-е… — Гриць подумки підбирав різні слова, як би краще назвати робота, але нічого не пригадав. — Послухайте, дядьку, пустіть нас у магазин.

— Що означає "дядьку"? — байдуже перепитав робот.

А мимо них маленькі діти вели за руки своїх батьків, і робот пускав їх у магазин. Гриць ледве відірвав погляд від барвистої вітрини і, похнюпивши голову, побрів вулицею.

— Та як ви тільки живете на своєму Всенетаку? — дорікав він приятелю. — От у нас, у Лоцманці…

— Але у вашій Лоцманці діти щодня ходять до школи, — ображено вставив Шмигик-Мигик.

Про вірш

Весела повість-казка розгортає захопливу історію бешкетного школяра Грицька, чиє небажання коритися дисципліні приводить його у дивовижну країну, де все робиться навпаки. Твір утверджує цінність дитячої безпосередності, досліджуючи водночас межу між жагою свободи та суспільним порядком.

Історія

Повість-казка «Всенетакія» належить до пізньорадянського періоду творчості Валентина Чемериса, коли автор активно експериментував із фантастичними та казково-алегоричними жанрами для дітей (поруч із фантастичними повістями й історичними романами). Твір з'явився на хвилі переосмислення регламентованої шкільної педагогіки наприкінці 1980-х років.

Дія починається в мальовничому дніпровському селі Лоцманка (рідні для автора наддніпрянські краєвиди), де поєднуються живий побутовий реалізм українського села та класична літературна традиція мандрівки героїв у задзеркальні або вивернуті простори (в дусі Льюїса Керрола чи Джанні Родарі).

Форма

Прозовий жанр: пригодницька літературна казка-повість, поділена на окремі розділи-пригоди. Твір написаний прозою і не має віршованого розміру чи строфічної схеми.

Ритміка прози відзначається експресивністю, стрімким нанизуванням заперечних конструкцій («не соватися», «не дивитись», «не мріяти»), градацією емоційного напруження та органічним переходом від побутового опису до казкової пригоди.

Як читати

Експозиція твору майстерно фіксує внутрішній бунт живого дитячого єства проти суворої шкільної та домашньої регламентації. Довгий реєстр заборон («не смикати за кіски, не пускати літачків, не рвати штанів») створює відчуття задушливого тиску дорослого світу правил, якому протистоїть магічна краса природного довкілля: яри, волохаті джмелі та розкішний метелик.

Образ метелика «мертва голова» (Acherontia atropos) виконує функцію міфологічного медіатора — чарівного провідника, що виманює героя зі світу обов'язку (дорога до школи) у простір стихійної гри й пригод (вибалки за селом). Чорний оксамит крил і білий череп стають загадковими знаками переходу до іншої реальності — казкової країни Всенетакії.

Алегоричний сенс казки розкривається через спробу втілити дитячу мрію про світ без правил. Зіштовхуючи Грицька з реальністю «Всенетакії», де все робиться навпаки, автор веде юного читача до усвідомлення: абсолютна анархія та вседозволеність є не менш руйнівними, ніж надмірний контроль, а справжня гармонія полягає у балансі відповідальності та творчої гри.

Теми: дитинство та школа · казкова мандрівка · бунт проти правил · свобода і дисципліна · краса природи · виховання характеру

Усі поети