Краплини крові
Василь Еллан-Блакитний
І
Я пишу червоним атраментом,
Атраментом червоним, як кров,
Про підвладність завірюхам-ментам,
Про щемляче-ніжну любов.
II
Каблучка-обручка, що стисла вам ручку,
У серце мені уп'ялась, мов гадючка...
Хтось інший спокійно цілує цю ручку...
Проклята! Проклята каблучка!..
Схилюся над вами. Торкнуся устами
Жартливого пасмечка кучерів чорних...
Торкнусь непомітно — й зомлію без тями:
А хто уночі вас пригорне?..
Дивлюся у очі глибокі. Я хочу
Кричати, ридати в одчаю:
Сміються ті очі... І плачуть ті очі...
Але — не для мене... Знаю...
III
Так безсило упали червоні кінці
Різнобарвної хустки з похилих рамен
На заломлені руки — мов крила
Закривавлені мертвого птаха.
Поцілунок (такий непотрібний)
Ліг на м'які покірні уста
(Мов зів'ялий пожовклий листок
На холодну, мертвіючу землю)...
Не здригнулась. Очей не звела.
Скам'яніла. Ні слова, ні звуку...
— Ха-ха-ха...— Це остання любов
І найперший її поцілунок.
IV
Ти вже не можеш бути сестрою,
Коханкою — не хочеш бути...
Лякаюся думки, що все було грою,
Що треба буде забути.
V
Коротке слово "прощайте"
На клаптику папірця.
— А ви знаєте,
Як отим протинають серця?
Чи тремтіло, чи ні срібне перце,
А смерть — вже у серці гадюкою.
Завтра сокирки застукають:
— Хто вмер це?.. Хто вмер це?
Хто вмер це?..—
В дзвіниці спитають: "Яке брать
Покривало — чорне чи з маками?"
Закутають марам їх ребра
Старим, свічечками заплаканим.
Ліниво лизне мідні мури
Важке серце надбитого дзвону.
Не збиваючись з низького тону,
Бурмотітиме піп похмурий,
І співатимуть щось про безвіччя...
Хтось, юнак, для себе непомітну,
На спокійне, холодне обличчя
Кине погляду квітку блакитну...
Поплює на долоні грабар,
Візьме заступ до рук звичним рухом,
Спершу — чітко, а потім — глухо
Яма озветься: тр-рах-б-бах-ах...
І кінець. Тільки ви одна знаєте,
Яку б можна зробити примітку
Про коротке, одрубне "прощайте"
На клаптику шкільного зшитку.
VI
...Притисну до серця любов свою. Мовлю:
— Ну, не плач-бо... Ну, будь же спокійненька...
Та де ж бо ти бачила, щоби плакали кров'ю
Рани на тілі покійника?..—
Помилилась. Не любить... Прости їй,
Завели її мрії рожеві:
Королевича малювали їй мрії.
— Ну, а ти хіба королевич?
Ну, а ти — кострубатий і чорний,—
Кочегар чи молотобоєць,—
Твоє діло — пекельне горно,
І залізо дружить з тобою...
Чернігів, 1915 р.
Про вірш
Експресіоністична ліро-драматична поема про крах нерозділеного кохання, зраду й ритуалізоване переживання душевної смерті, де любовні муки метафорично трансформуються у криваві стигмати.
Історія
Поетичний цикл «Краплини крові» постав на ранньому етапі творчості Василя Еллана-Блакитного, коли він, вихованець Чернігівської семінарії та активний учасник підпілля, гостро переживав особисту драму — болісне, нерозділене або втрачене кохання. У цей час автор формувався під сильним впливом символізму та раннього експресіонізму, шукаючи нову мову для передачі психологічного зламу особистості.
Твір органічно увійшов до репертуару модерністської лірики пореволюційних років, засвідчивши, що поруч із громовими маршами Еллан творив витончену, майже декадентську психологічну поезію з виразними рисами естетики раннього модерну.
Форма
Циклічна, почасти поемна структура твору розпадається на автономні нумеровані частини, що чергують силабо-тонічні форми (ямб, хорей) з ритмізованим вільним віршем (верлібром) та дольником. Це створює ефект поліфонії й різкої зміни емоційних регістрів: від романсового наспіву до судомної ритмізованої прози.
Виразною є строфічна свобода: влучні рефрени («Проклята! Проклята каблучка!..»), різностопні рядки, графічні розриви й звуконаслідувальні конвульсії («тр-рах-б-бах-ах...»), що передають фізичний звук падіння землі на труну.
Як читати
Центральна метафора першої строфи задає колористичний і змістовий ключ усього твору: «червоний атрамент», яким пишеться текст, буквально тотожний пролитій крові знесиленого серця. Інтимна зрада матеріалізується у фізичних атрибутах: шлюбна обручка на пальці коханої («Каблучка-обручка») сприймається ліричним героєм як жало гадюки, що впивається безпосередньо в живе серце.
У третій і четвертій частинах розгортається візуальна пластика трагедії: хустка, що сповзає з плечей жінки, порівнюється із закривавленими крилами вбитого птаха, а поцілунок уподібнюється падінню зів'ялого листка на холодну мертву землю. Межовий стан свідомості вибухає демонічним саркастичним сміхом («Ха-ха-ха...»), знаменуючи повну руйнацію романтичного міфу.
Кульмінаційна п'ята частина є видатним зразком експресіоністичного танатосу: сухе, лаконічне слово «прощайте» на клаптику учнівського зошита матеріалізується в деталізований ритуал похорону. Автор малює безпристрасну, моторошну панораму поховання заживо мертвого серця (голосіння, надбитий дзвін, байдужий піп, брутальний рух копача могил), перетворюючи любовну катастрофу на екзистенційне розп'яття людської душі.
Теми: трагедія нерозділеного кохання · мотив смерті та похорону · експресіонізм і душевний надрив · зрада та фатальна розлука · символіка крові й болю · інтимно-філософська лірика