Ні слова про втому! Ні слова про спокій!
Хай марші лунають бадьорі й гучні...
Хоч ніч облягає, — та в пітьмі глибокій
Вже грають-палають досвітні вогні...
Товариші, друзі! Бадьорі й завзяті,
Єднаймо одсталих плечем до плеча!
Гей, хто нам посміє шляхи замикати?
Горять наші очі, як вістря меча.
Ми вийшли давно вже у путь нам відому,
Хай кулі ворожі назустріч летять.
Ні слова про спокій! Ні звуку про втому!
Вмремо, — а здобудем ключі від життя.
Експресивний зразок революційного романтизму, сповнений пафосу самопожертви, вольової консолідації та непохитної віри в перемогу над історичним мороком.
Поезія належить до раннього, найбільш полум'яного етапу творчості Василя Еллана (Блакитного), створеного в горнилі визвольних змагань, революційних потрясінь та боротьби лівих українських есерів (боротьбистів) за національне й соціальне визволення. Твір увійшов до його єдиної прижиттєвої збірки «Удари молота і серця» (1920).
У цьому вірші Еллан-Блакитний виступає як один із фундаторів українського революційного неоромантизму, для якого характерне прагнення розірвати коло історичної пасивності українства та перекувати поетичне слово на дієву зброю суспільного поступу.
Вірш написано тристопним анапестом із чергуванням жіночих та чоловічих рим (перехресне римування AbAb). Трискладова стопа надає віршу пружної маршової ходи, підкреслюючи мобілізаційний жест та ритмічну енергію колективного крокування.
Поетика насичена риторичними окликами, анафорами («Ні слова про втому! Ні слова про спокій!»), контрастними лексичними паралелями («ніч» — «досвітні вогні», «вмремо» — «життя») та кільцеподібною рефренною організацією строф.
Поетичний маніфест базується на титанічному подоланні внутрішньої людської слабкості («Ні слова про втому!») в ім'я надсуб'єктивного обов'язку. Темрява ночі виступає алегорією реакції, соціально-історичної пригнобленості та смерті, крізь яку пробиваються тичинівські за своєю природою «досвітні вогні» оновлення.
Метафора «очі, як вістря меча» та апофеоз самозречення у фіналі («Вмремо, — а здобудем ключі від життя») підкреслюють міфологему жертовного прориву: фізична гибель борців мислиться не як поразка, а як необхідна перепустка прийдешніх поколінь до омріяного гармонійного буття.
Теми: революційний романтизм · громадянський обов'язок · незламність духу · мотив самопожертви · боротьба за майбутнє