Дідусь і Смерть
Василь Сухомлинський
Був собі Дідусь. Було йому вже сто років.
От дізналася Смерть, що живе такий старий-старесенький Дідусь.
Прийшла до нього й каже :
— Час уже помирати, Дідусю.
— Дай приготуватися до смерті,— каже Дідусь.
— Добре,— погодилася Смерть. — Скільки тобі часу треба на те?
— Три дні, — каже Дідусь.
Цікаво стало кощавій: що ж робитиме Дідусь, як він готуватиметься до смерті?
Настав перший день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ямку й посадив дерево.
— Що ж він другого дня робитиме? — думає Смерть.
Настав другий день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку, посадив ще одне дерево.
— Що ж він третього дня робитиме? — з нетерпінням думає Смерть.
Настав третій день. Вийшов Дідусь у сад, викопав ще одну ямку й посадив ще одне дерево.
— Навіщо ти дерева садиш? — питає Смерть. — Ти ж завтра помреш.
— Людям на добро,— каже Дідусь.
Злякалася Смерть і втекла в темний ліс.
Про вірш
Філософська казка-притча про столітнього Дідуся, який три останні дні свого життя садить дерева «людям на добро», і про Смерть, що злякалася цієї мудрості. Настрій — спокійний, світлий, позбавлений страху перед кінцем.
Історія
Сухомлинський не уникав у розмовах із дітьми складних тем — смерті, пам'яті, сенсу життя, — але говорив про них мовою народної казки, де страшне стає зрозумілим і долається добром. Образ Смерті як персонажа, якого можна перехитрити чи присоромити, давно відомий українському фольклору.
Ця притча — одна з найглибших у спадщині педагога. Вона виражає його переконання, що людина живе доти, доки її праця служить іншим, а посаджене дерево є найкращою пам'яттю про того, хто його посадив.
Форма
Прозова казка з класичною фольклорною будовою: трикратний повтор («Настав перший день... другий... третій»), персоніфікована Смерть, зачин «Був собі Дідусь». Однакові речення описують дії Дідуся щодня, створюючи урочистий, майже обрядовий ритм.
Напругу посилюють проміжні питання Смерті, що звучать дедалі нетерплячіше. Розв'язка коротка й несподівана: одна відповідь Дідуся і втеча Смерті в темний ліс.
Як читати
Дідусь просить три дні, щоб «приготуватися до смерті», і читач чекає прощання, молитов чи підбиття підсумків. Натомість він тричі виходить у сад і садить дерево. Цей вчинок перевертає уявлення про підготовку до кінця: найкраща підготовка — зробити щось для тих, хто житиме далі.
Слова «людям на добро» — ключ до філософії твору. Дідусь не думає про себе, його життя триватиме в деревах, які дадуть тінь і плоди іншим поколінням. Перед такою безкорисливістю смерть втрачає свою силу.
Втеча Смерті в темний ліс — образ перемоги життя. Сухомлинський показує дітям, що людину, яка дарує добро, неможливо остаточно знищити, і вчить сприймати життя як естафету турботи.
Теми: життя і смерть · сенс людського існування · праця для інших · пам'ять поколінь · мудрість старості