Горбатенька дівчинка
Василь Сухомлинський
Другий клас розв'язував задачу. Тридцять п'ять учнів схилились над зошитами. Коли це у двері хтось тихо постукав.
— Будь ласка, відчини двері й подивись, хто там стукає,— мовить учитель.
Чорноокий хлопчик, що сидів за першою партою, живенько відчинив двері. До класу зайшов директор школи з маленькою дівчинкою.
Тридцять п'ять пар очей впилися в незнайому дівчинку.
Вона була горбатенька.
Учитель затамував подих і повернувся обличчям до класу.
Він дивився у вічі пустотливих школярів і мовчки благав: хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки.
У їхніх очах була тільки цікавість. Вони дивилися на незнайому дівчинку й лагідно всміхалися.
Учитель полегшено перевів дух.
— Цю дівчинку кличуть Олею,— каже директор. — Вона здалеку приїхала до нас. Хто поступиться їй місцем на першій парті? Бачте, яка вона маленька?
Усі шість хлопчиків і дівчаток, що сиділи за передніми партами, піднесли руки.
— Я...
Тепер учитель був спокійний: клас витримав іспит.
Про вірш
Оповідання про те, як другий клас зустрічає нову горбатеньку ученицю без подиву й насмішки та кожен готовий поступитися їй місцем. Настрій — схвильований, а згодом світлий і радісний: клас витримав іспит людяності.
Історія
Сухомлинський приділяв особливу увагу дітям із вадами здоров'я й тим, хто опинявся в класі «іншим». Він розумів, що найтяжча рана для такої дитини — не фізична вада, а чужий погляд, і вважав виховання чуйності найважливішим завданням школи.
Мініатюра написана з позиції вчителя й має виразно автобіографічне звучання: в ній відчувається досвід директора Павлиської школи, який роками вибудовував у колективі атмосферу доброти й поваги до людської гідності.
Форма
Прозова мініатюра з чіткою драматичною будовою: спокійний урок, несподіваний стукіт, напружене очікування, полегшення. Повтор числа «тридцять п'ять» підсилює враження колективного погляду, від якого залежить усе.
Ключову роль відіграють внутрішні стани вчителя, передані через дієслова «затамував подих», «мовчки благав», «полегшено перевів дух». Фінальна фраза «клас витримав іспит» звучить як підсумок і авторська оцінка.
Як читати
Найвиразніший образ оповідання — очі дітей. Учитель обертається до класу й дивиться не на дівчинку, а на своїх учнів, бо саме в їхніх поглядах вирішується, чи буде новенькій тут затишно. Його мовчазне благання показує, наскільки крихкою є людська гідність у такі хвилини.
Діти дивляться з цікавістю й лагідною усмішкою, і це свідчить про те, що чуйність уже стала частиною їхнього характеру. Колективний порив шести учнів, які всі піднімають руки, — щира, неформальна відповідь доброго серця.
Слово «іспит» наприкінці переосмислює весь урок. Задача в зошитах, яку розв'язував клас, виявляється дрібницею порівняно з головним завданням — випробуванням людяності, яке діти складають без підготовки й на найвищий бал.
Теми: чуйність і співчуття · людська гідність · шкільний колектив · учитель і учні · прийняття інакшості