Камінь
Василь Сухомлинський
У лузі, під гіллястим дубом, багато років жила криниця. Вона давала людям воду. Під дубом біля криниці відпочивали подорожні.
Одного разу до дуба прийшов хлопчик. Він любив пустувати. Тож і подумав:
"А що воно буде, як я візьму оцей камінь і кину його в криницю! Ото, мабуть, булькне дуже!"
Підняв камінь, кинув його в криницю. Булькнуло дуже. Хлопчик засміявся, побіг і забув про свої пустощі.
Камінь упав на дно і забив джерело.
Вода перестала заповнювати криницю.
Криниця засохла.
Засохла трава навколо криниці, і дуб засох, бо підземні струмки потекли кудись в інше місце.
На дубі перестав мостити гніздо соловейко. Він полетів на інший луг.
Замовкла соловейкова пісня.
Сумно стало в лузі.
Минуло багато років. Хлопчик став дідусем.
Одного разу він прийшов на те місце, де колись був зелений луг, стояв гіллястий дуб, співав соловейко, вабила студена криниця.
Не стало ні лугу, ні дуба, ні соловейка, ні криниці. Довкола пісок, вітер здіймає хмару пилюки.
"Де ж воно все поділося?" — подумав дідусь.
Про вірш
Притча про хлопчика, який заради забави кинув камінь у криницю, забив джерело і, сам того не знаючи, перетворив квітучий луг на пустелю, яку побачив через багато років.
Історія
Тема відповідальності людини за природу проходить крізь усю творчість Василя Сухомлинського. Педагог застерігав від бездумного ставлення до довкілля задовго до того, як екологія стала широко обговорюваною темою, і прагнув, щоб діти розуміли наслідки навіть найменших своїх вчинків.
Оповідання «Камінь» увійшло до збірки «Не забувай про джерело», назва якої символічно перегукується з його сюжетом. Криниця і джерело в українській культурі — образи чистоти, життя й пам'яті, тому їхня загибель набуває особливої ваги.
Форма
Прозова притча без віршового розміру й рими, у якій час стискається від миті пустощів до старості героя. Композиція кільцева: на початку і в кінці — той самий луг, але у двох протилежних станах.
Центральна частина побудована як ланцюгова реакція коротких речень: камінь забив джерело, криниця засохла, засохла трава, засох дуб, полетів соловейко, замовкла пісня. Такий ритм наслідків, що наростають, робить картину руйнування наочною і невідворотною.
Як читати
Хлопчик не хотів зла: його вчинок — проста дитяча цікавість («ото, мабуть, булькне дуже!»). Саме в цьому сила притчі: руйнування часто спричиняє не злоба, а бездумність. Сміх і забуття хлопчика контрастують із довгим і невидимим ланцюгом наслідків.
Сухомлинський показує природу як єдину живу систему: криниця живить траву, дуб тримається на підземних струмках, соловейко співає на дубі, а люди відпочивають під ним. Варто порушити одну ланку — і зникає все, разом із піснею, тобто з красою.
Фінальне запитання діда «Де ж воно все поділося?» звучить трагічно, бо він так і не пов'язує пустелю зі своїм давнім вчинком. Відповідь залишено читачеві. Притча вчить, що кожен камінь, кинутий у джерело, має свою ціну, і людина відповідає за світ, навіть коли не бачить наслідків.
Теми: відповідальність за природу · наслідки вчинків · краса рідного краю · плин часу · бездумність і руйнування