Хризантема й Цибулина
Василь Сухомлинський
Недалеко від хати росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним рожевим цвітом і милувалася своєю красою, її квіти шепотіли: "Які ми красиві..."
А поруч із Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір'я зів'яло, й від неї відгонило гострим духом.
Хризантема зморщила носа й каже:
— Як неприємно від тебе тхне! Дивуюся, навіщо люди таке й сіють. Мабуть, щоб відлякувати бліх.
Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою.
Та ось із хати вийшла жінка й іде прямо до Хризантеми.
Ця затамувала й дух. Певно, що жінка зараз скаже: "Які гарні квіти в Хризантеми!"
Жінка справді підійшла до Хризантеми і сказала:
— Які гарні квіти!.. Хризантема аж танула од утіхи.
Потім жінка нахилилась, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:
— Яка гарна Цибулина!
Хризантема нічого не могла збагнути. Вона собі думала: "Невже й Цибулина може бути гарна?"
Про вірш
Казка про пихату Хризантему, яка зневажала скромну Цибулину, доки господиня не назвала гарною і її, — бо краса буває не лише в цвіті, а й у користі.
Історія
Василь Сухомлинський часто вдавався до жанру казки, у якій рослини й тварини говорять людськими голосами. Такі твори він читав дітям у Павлиській школі, вважаючи казку найкоротшим шляхом до дитячого серця й уяви.
«Хризантема й Цибулина» продовжує традицію народної байки, де пихатий персонаж зазнає повчального розчарування. Тема співвідношення краси і користі, зовнішнього і внутрішнього була важливою для педагога, який учив дітей бачити цінність у простому.
Форма
Прозова казка-алегорія без віршового розміру й рими, з персоніфікованими героїнями, чиї імена пишуться з великої літери. Мова жвава, розмовна, з гумором («Ну, звичайнісінька цибуля», «щоб відлякувати бліх»).
Композиція побудована на очікуванні й несподіванці: Хризантема чекає похвали і отримує її, але наступна похвала, адресована Цибулині, руйнує її уявлення про світ. Фінал — внутрішнє запитання героїні — залишає мораль відкритою.
Як читати
Хризантема закохана у власну красу: навіть її квіти шепочуть «Які ми красиві...». Зверхність до Цибулини, від якої «тхне», показує вузький погляд, що міряє все лише зовнішньою привабливістю. Цибулина ж мовчить і почувається простачкою — так поводяться скромні люди поруч із самовпевненими.
Жінка не принижує Хризантему: вона справді хвалить її квіти. Проте тим самим словом «гарна» вона називає і Цибулину. Сухомлинський м'яко показує, що краса має різні виміри: квітка радує око, а доспіла цибулина — результат росту і праці, що годує людину.
Здивоване запитання Хризантеми «Невже й Цибулина може бути гарна?» — початок її прозріння. Казка вчить не зневажати тих, хто виглядає непоказно, і розуміти, що цінність людини визначається не лише зовнішністю, а й користю, яку вона приносить іншим.
Теми: справжня краса · пиха і скромність · краса і користь · алегорія · повага до простого