Мишків велосипед
Василь Сухомлинський
Мишкові купили велосипед. А живе він поруч зі школою. Між садибою його батьків і шкільною садибою — сад, так що й їхати ніде. Мишко привів свого велосипеда, мов коня на вуздечці. Хлопці оточили Мишка. Обмацували колеса, педалі, руль. Велосипед всім подобався. Діти заздрили Мишкові.
— Ну що ж, катайся,— сказав Федько й відійшов від велосипеда так, немовби йому й не хотілося покататись.
— Ти думаєш, мені справді дуже хочеться на ньому кататись? — байдужим тоном запитав Мишко.— Бери, пробуй.
Федько, не вірячи своїм вухам, взявся за руль, сів на велосипеда та й покотив по шкільному стадіону. Катався аж до дзвінка на урок.
На першій перерві катався Іван, на другій Степан, на третій — Сергій, на четвертій — Оля.
Залишилися кататися й після уроків. Велосипед переходив з рук в руки. До четвертої години накаталися всі.
Мишко привів велосипеда о пів на п'яту — мов коня на вуздечці.
— Де ти до цього часу катався? — здивувалась мати.— Хіба ж так можна?
— А я й не катався…
— Як — не катався?
— Хлопці каталися… й дівчатка…
Мама полегшено зітхнула й сказала, немов сама до себе:
— Єдине, чого я боялась: що кататимешся ти.
Про вірш
Оповідання про Мишка, який віддає щойно купленого велосипеда однокласникам і так і не катається сам, та про маму, що найбільше боялася його егоїзму. Твір про щедрість, подолання заздрощів і радість ділитися.
Історія
Василь Сухомлинський вважав егоїзм одним із найнебезпечніших дитячих рис і радив батькам виховувати в дітях уміння ділитися радістю. Ця думка проходить крізь його педагогічні праці й численні оповідання для учнів.
У повоєнному селі велосипед був рідкісною й дорогою річчю, тож поява нового велосипеда в одного хлопчика неминуче викликала заздрість. Сухомлинський обирає цю ситуацію як тло для розмови про справжню цінність речей.
Форма
Прозове оповідання без віршового розміру; композиція кільцева, на що вказує повторене порівняння: Мишко приводить велосипеда «мов коня на вуздечці» вранці й так само повертається з ним увечері. Перелік імен дітей, що каталися на перервах, створює ритмічний ряд.
Розв'язку винесено в останню репліку мами, яка звучить «немов сама до себе», — тихо, але з особливою вагою.
Як читати
Від початку у творі відчутна напруга: діти обмацують велосипед і заздрять, а Федько вдає байдужість, щоб приховати бажання. Мишко ж, відповідаючи таким самим удавано байдужим тоном, робить щедрий жест — віддає велосипеда, ніби йому й не хочеться кататися.
Велосипед переходить з рук у руки цілий день, а власник лише веде його додому. Цей мовчазний вчинок дає Мишкові більше, ніж власна їзда: він перетворює заздрість товаришів на спільну радість.
Мамині слова — «Єдине, чого я боялась: що кататимешся ти» — несподівані й глибокі. Вона боялася не за велосипед і не за спізнення, а за сина: щоб нова річ не зробила його жадібним. Так оповідання відкриває справжній предмет виховання — душу дитини, а не її речі.
Теми: щедрість · подолання заздрощів · радість спільного · материнська мудрість · виховання характеру