Олександрія
Василь Сухомлинський
Поїзд підходить до рідного міста.
– Олександрія! – сказав провідник.
Бачу в вікні незнайомі квартали,
Тихий майдан біля колії зник.
Серце схвильоване б'ється частіше
(Рідний бо дим нам солодкий, мовляв…).
Світлі будинки стоять на майдані,
Там, де пустир непривітний лежав.
Ось шахтарі поспішають на зміну,
Кличе до шахти веселий гудок;
Йду мимоволі за місто, до шахти,
За шахтарями прискорюю крок.
Там, де село починалося тихе,
Де ми в дитинстві ловили щурів, –
Знову квартали, і вже прийнялися
Перші дерева шахтарських садків.
Біля нового шахтарського клубу
Дошка пошани, – портрети на ній
Друзів дитинства, що славу приносять
Олександрії моїй трудовій.
Здраствуйте, друзі мої однолітки!
Кожен із вас по сторінці вписав
В скромний літопис шахтарського міста,
Щоб розцвіла його юна краса,
Щоб поїзди по просторам Вітчизни
Вугіль із нашого міста везли,
Щоб корпуси кам'яні серед степу
В рідному місті найшвидше зросли,
Щоб молоділа Олександрія,
Квіткою стала в шахтарськім вінку,
І щоб про труд наш складали поети
Пісню натхненну, щасливу, дзвінку.
Про вірш
Схвильований вірш-повернення до рідного шахтарського міста, яке ліричний герой не впізнає — так воно розбудувалося. Почуття ностальгії переплітається з гордістю за друзів дитинства, що своєю працею творять новий образ Олександрії.
Історія
Олександрія — місто на Кіровоградщині, рідному краї Василя Сухомлинського, яке в повоєнні десятиліття бурхливо розвивалося як центр буровугільного басейну. Нові шахти, квартали й шахтарські клуби змінювали обличчя колишнього тихого повітового містечка, і поет фіксує ці зміни зсередини, як земляк.
Вірш належить до ранньої, поетичної сторінки творчості Сухомлинського, коли він друкувався в регіональній пресі. Тематика відбудови, трудової слави й дошки пошани характерна для поезії 1950-х років, хоча точна дата написання твору невідома.
Форма
Твір написаний чотиристопним дактилем («Поїзд підходить до рідного міста»), розлогий трискладовий ритм якого передає рух поїзда й хвилювання героя. Жіночі закінчення непарних рядків чергуються з чоловічими в парних.
Рима переважно охоплює лише парні рядки (провідник — зник, гудок — крок, щурів — садків), що робить мову вірша природною, близькою до розповіді. Текст не поділений на чіткі строфи, а тече суцільним потоком, який у фіналі переходить у звертання й анафоричний ряд із повтором «Щоб…».
Як читати
Перші рядки — оголошення провідника і незнайомі квартали за вікном — одразу задають мотив здивування: рідне місто змінилося так, що його треба впізнавати заново. Вставний рядок «Рідний бо дим нам солодкий, мовляв…» — алюзія на давній афоризм про солодкий дим вітчизни, що додає інтимній емоції культурної глибини.
Ліричний герой ніби мимоволі йде за шахтарями до шахти, і цей рух символічний: він повертається не лише до дому, а до спільноти, до праці, що визначає місто. Там, де в дитинстві ловили щурів на пустирі, тепер приживаються перші дерева шахтарських садків — дитинство і сучасність накладаються одне на одне.
Кульмінація — дошка пошани з портретами однолітків і щире «Здраствуйте, друзі мої!». Місто постає як «скромний літопис», куди кожен вписав свою сторінку, а фінальне бажання, щоб поети склали про цей труд «пісню натхненну, щасливу, дзвінку», окреслює саме розуміння Сухомлинським поезії як служіння людям.
Теми: любов до рідного міста · повернення додому · трудова звитяга · друзі дитинства · плин часу і зміни