Про що думала Марійка
Василь Сухомлинський
Діти гралися в піжмурки. Це така гра, коли всі ховаються, а один шукає. Той, хто шукає, мусить знайти всіх.
Заховалася маленька синьоока дівчинка Марійка під високою вербою й чекає. Шукає хлопчик Коля.
Ось він знайшов Ларису. Скрикнула Лариса, засміялася, вибігла зі схованки.
Потім знайшов Коля Петрика. Скрикнув Петрик, засміявся і теж вибіг зі схованки.
Бігають діти, сміються, а Марійки ніхто не шукає. "Чому ж це про мене забули?" — думає Марійка.
Прикро стало Марійці. Думає вона:
"Стоятиму під вербою літо, стоятиму осінь, зиму стоятиму. Засну, вкриє мене сніг і пробудить весна. Стану тоненькою вербичкою, шукатимуть мене тато й мама, шукатиме Коля, шукатиме Лариса, шукатиме Петрик. Ніхто не знайде мене і всі сумуватимуть".
Так думала Марійка, і від цієї думки з очей її на траву впало дві сльозини. Та в ту мить, коли сльозини торкнулися зеленої трави, хтось доторкнувся до Марійчиної руки. То був Коля. Він таки шукав Марійку і знайшов.
Про вірш
Ліричне оповідання про маленьку Марійку, яка під час гри в піжмурки почувається забутою й уявляє, як стане вербичкою. Твір про дитячу самотність, потребу бути поміченою й радість, коли тебе таки знаходять.
Історія
Василь Сухомлинський надзвичайно уважно ставився до внутрішнього світу дитини, особливо до її болю і прихованих образ. Він закликав учителів помічати тих, кого «ніхто не шукає» в класі, і багато його оповідань показують світ очима вразливої дитини.
«Про що думала Марійка» — одна з найпоетичніших мініатюр Сухомлинського, де звичайна дитяча гра розкривається як маленька драма почуттів.
Форма
Прозова мініатюра без віршового розміру; у центрі — розлогий внутрішній монолог героїні, що має майже казковий ритм завдяки повторам («стоятиму…», «шукатиме…»). Цей анафоричний ряд надає прозі поетичної мелодійності.
Композиція контрастна: гамірна гра, самотнє очікування, фантазія про перетворення і тиха розв'язка, коли Коля торкається Марійчиної руки.
Як читати
Марійка ховається під вербою, а гра проходить повз неї: інших знаходять зі сміхом і криком, а про неї наче забули. Сухомлинський передає дитячу образу без драматизування, але з глибоким розумінням того, як гостро дитина переживає відчуття непотрібності.
Фантазія дівчинки — стояти під вербою літо, осінь і зиму, заснути під снігом і стати тоненькою вербичкою — виростає з народних переказів про перетворення людей на дерева. Ця уявна історія водночас і помста, і прагнення бути шуканою, і тиха туга за любов'ю.
Дві сльозини, що падають на траву, і миттєвий дотик Колі — розв'язка майже казкова. Коля «таки шукав Марійку і знайшов», і ці прості слова звучать як утіха всім, хто колись почувався забутим: тебе пам'ятають навіть тоді, коли здається інакше.
Теми: дитяча самотність · потреба бути поміченим · дружба · фантазія і уява · радість єднання