Учительці
Василь Сухомлинський
Не забуду ніколи хвилини,
Як прийшов я до вас малюком.
Двадцять весен бузки розквітали
З того часу за вашим вікном.
Ви той тихий і сонячний ранок
Неповторним зробила для нас.
Ви ввели нас в життя Батьківщини,
Ввівши в світлий, омріяний клас.
В наші душі всю велич Вітчизни
Ви зуміли тоді донести
І навчили не тільки читати,
А й любити, творити, рости.
Роки йшли, і життя розцвітало,
Учні ваші змужніли давно,
Та навіки лишилася згадка
Про любиме і рідне село.
І про сонячний день вересневий,
Як на першім листку в букварі,
І про світло в вікні серед ночі
У будинку шкільнім на горі.
І для вас, Катерино Петрівно,
Ми бажаємо ранків ясних
Вересневих багато-багато-
Серед щастя дитячого й книг.
Про вірш
Теплий вірш-подяка першій учительці, що двадцять років тому відкрила малюкові двері до школи й навчила не лише читати, а й любити та творити. Пронизаний вдячністю, світлою ностальгією і шаною до вчительської праці.
Історія
Для Василя Сухомлинського постать учителя була центральною в усьому житті й творчості: він сам почав учителювати сімнадцятирічним, а згодом став одним із найвідоміших педагогів України. Вірш «Учительці» поєднує особисте й загальне — це і спогад колишнього учня, і своєрідний гімн професії, якій автор присвятив себе.
Звертання до Катерини Петрівни, згадка про «будинок шкільний на горі» і рідне село надають тексту автобіографічного забарвлення. Вірш належить до поетичних спроб Сухомлинського, точний час написання яких не встановлено.
Форма
Вірш написаний тристопним анапестом («Не забуду ніколи хвилини»), що надає йому м'якої, пісенної, задушевної інтонації. Рядки з жіночими й чоловічими закінченнями чергуються, створюючи плавну хвилю.
Текст складається з катренів, у яких римуються парні рядки (малюком — вікном, нас — клас, донести — рости), часом із неточною, асонансною римою (давно — село, ясних — книг). Така проста, природна схема наближає вірш до шкільної пісні чи декламації на святі.
Як читати
Вірш вибудуваний як рух пам'яті: від першої хвилини, коли герой «прийшов малюком», через двадцять весен бузку за вчительським вікном — до сьогодення, коли учні давно змужніли. Бузок і вересневий ранок стають символами початку, чистоти й надії, що супроводжують кожну шкільну історію.
Найважливіший рядок — «І навчили не тільки читати, / А й любити, творити, рости». У ньому сформульована педагогічна віра самого Сухомлинського: школа має виховувати душу, а не лише передавати знання. Образ світла у вікні шкільного будинку серед ночі доповнює портрет учительки, чия праця не закінчується з дзвінком.
Фінальне побажання ясних ранків «серед щастя дитячого й книг» замикає коло: те, що колись подарувала учням учителька, вони тепер щиро бажають їй. Вірш звучить як тиха подяка, у якій немає пафосу, а є просте людське тепло.
Теми: вдячність учителю · шкільні спогади · покликання педагога · рідне село · плин часу