Він зненавидів красу
Василь Сухомлинський
У матері був трирічний син. Дуже любила вона єдину дитину. Що не захочеться синочкові, мама зразу ж кидається виконувати його бажання.
Побачив син за вікном квітучу троянду, питає:
— Що це таке?
— Квітка троянди,— відповідає мама.
— Хочу квітку троянди,— вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізає квітку й приносить синові. Потримав хлопчик троянду в руках, зім'яв пелюстки й кинув на підлогу.
Побачив син на паркані горобця, питає:
— Хто це такий?
— Горобець,— відповідає мама.
— Хочу горобця,— вимагає хлопчик.
Пішла мати до сусідських дітей, просить:
— Спіймайте горобця, куплю вам цукерок.
Упіймали діти горобця, одержали цукерок. Принесла мати пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, придавив його за шийку, пискнув горобчик і замовк. Кинув син мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці.
Сподобалась йому гра, питає він у матері:
— Що це таке?
— Це пастух грає пісню на сопілці.
— Хочу пісню, хочу пісню, вона така красива! — зажадав хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить:
— Йди, пастуше, до мого хлопчика любимого, хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня.
— Ні,— відповідає пастух. — Пісня — це краса. Не може один володіти нею. Пісня потрібна всім.
Ні з чим прийшла мати до сина, переказала йому слова пастуха.
І син зненавидів красу, перестав любити й розуміти прекрасне.
Про вірш
Притча про розбещеного хлопчика, якому мати виконує кожну забаганку: він нищить троянду, вбиває горобця, а коли не може отримати пісню у власність, зненавидить красу. Тон — суворий, застережливий, із гірким фіналом.
Історія
Сухомлинський багато писав про небезпеку сліпої батьківської любові, що перетворюється на потурання. У книжках для батьків він застерігав, що дитина, яка звикла лише вимагати, втрачає здатність співчувати, дивуватися й любити.
Ця мініатюра належить до найпохмуріших у його спадщині. Вона адресована не стільки дітям, скільки дорослим, і разом з тим зрозуміла малим читачам завдяки простій, майже казковій будові.
Форма
Прозова притча з трикратним повтором однієї ситуації: дитина бачить красу, питає «що це таке?», вимагає її собі. Двічі мати виконує бажання, і краса гине; утретє наштовхується на відмову пастуха.
Синтаксичний паралелізм і повтор дієслів «питає — вимагає» створюють наростання напруги. Короткий фінальний абзац із двох речень звучить як вирок і ставить крапку без пом'якшення.
Як читати
Троянда, горобець і пісня — три сходинки краси: рослинна, жива і духовна. Хлопчик сприймає кожну з них лише як річ, якою можна заволодіти, і тому кожна гине в його руках. Автор підкреслює: «не просить, а вимагає» — у цьому слові вже закладено всю трагедію.
Пастух говорить головну думку твору: краса належить усім, нею не можна володіти одноосібно. Пісня, на відміну від квітки чи пташки, просто не піддається привласненню, і саме тут егоїзм дитини наштовхується на межу.
Фінал страшний своєю логічністю: той, хто не вміє ділитися красою, починає її ненавидіти. Відповідальність за це лежить на матері, яка, кидаючись виконувати кожне бажання, не навчила сина ні співчуття, ні шанобливого подиву перед прекрасним.
Теми: краса і її цінність · егоїзм · виховання і батьківська любов · жорстокість · мистецтво як спільне надбання